|
|
3.4. Культурно-мистецька освіта
Ще у ХІХ ст. в Україні діяла ціла мережа приватних музичних і художніх шкіл, а також навчальних закладів при мистецьких товариствах, патронованих державою. Найрозгалуженішу мережу таких шкіл мало Імператорське Російське музичне товариство, а в Галичині, що входила до Австро-Угорської імперії – Галицьке музичне товариство.
Ці музичні школи та училища фінансувалися частково з державної скарбниці, але широко залучали приватні пожертви, оплату за навчання, доходи від комерційної діяльності (в підсумку, частка державного фінансування в їхньому бюджеті рідко перевищувала 30-40%).
Упродовж короткого існування Української Народної Республіки (1917-1920) було розпочато нові масштабні проекти з розбудови національної мистецької освіти. У 1917 році створено Українську державну академію мистецтв, що готувала професійних художників і скульпторів, а в 1918 році – Музично-драматичний інститут, який пізніше, в радянські часи, було розділено на консерваторію й театральний інститут, котрі донині існують, хоча й зі зміненими назвами та структурою.
В радянські часи було ліквідовано приватну мистецьку освіту, а всі мистецькі освітні заклади – націоналізовано. Збереглися хіба що приватні вчителі музики. Навчання (безкоштовне) здійснювалося за уніфікованими програмами, затвердженими державою. З іншого боку, гарантоване бюджетне фінансування мистецьких навчальних закладів забезпечувало їм стабільність існування.
Система мистецької освіти (мережа навчальних закладів, програми, викладацькі школи), що сформувалася в радянський період, була успадкована незалежною Україною. Її основні ланки, дещо змінені, функціонують і донині.
| |
|
