|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
4.3. БібліотекиПерші публічні бібліотеки в Україні виникли при університетах та академіях - при Києво-Могилянській Академії (засновано в 1701 році), при Львівському університеті (1608), Харківському (1805), Новоросійському (Одеса, 1817), Київському (1834). Натомість перші міські публічні бібліотеки з’явилися пізніше - в Одесі у 1823 році, в Києві та Харкові в 1829 році. Але більшість цих бібліотек важко назвати інституціями української національної культури, оскільки освіта в тодішніх університетах велася німецькою, польською, російською мовами, але жодним чином не українською. Навчальні програми згаданих університетів на українських землях також були доволі далекі від української культури (окрім хіба що Харківського).Видання книжок літературною (не старою, так званою „книжною”) українською мовою розпочалось не раніше кінця XVIII сторіччя. Через це протягом усього ХІХ ст. в публічних бібліотеках України було дуже мало українських книжок. Втім, навіть за таких умов великі публічні бібліотеки відігравали важливу роль у процесі модерного націєтворення в Україні. Чи не першими безперечно українськими (за змістом, а не географічно) публічними бібліотеками були створювані з середини ХІХ сторіччя при осередках просвітницьких товариств, що діяли на західноукраїнських землях у складі Габсбурзької імперії („Руська Бесіда” та „Просвіта”). Від того часу й до початку І світової війни мережа бібліотек „Просвіти” невпинно зростала. У ті роки в “підросійській” частині України видання книг українською мовою було заборонено відомим Емським указом 1876 року, що залишався чинним, із деякими пом`якшеннями, аж до революції 1905 року. Але після 1905 року мережа „Просвіт” розширилась також на Східну Україну, і наклади українських книжок тут почали зростати. Це вперше в історії України створило базу для більш-менш “нормального” розвитку національної мережі бібліотек. Перший період державної незалежності України (УНР та ЗУНР, 1918-1921) був занадто коротким і буремним, аби можна було налагодити мережу публічних бібліотек. Одначе у 1918 році (за Гетьманату П.Скоропадського) Національну бібліотеку України було засновано як структурний підрозділ новоствореної Української Академії Наук. Протягом радянського періоду всі великі публічні бібліотеки були націоналізовані, отримали державне фінансування і почали розглядатись як важливі ідеологічні установи (тим часом тисячі бібліотек ліквідованого товариства „Просвіта” було закрито). Радянські бібліотекарі розглядались як “ідеологічні працівники”. Поруч із запровадженням політичної цензури в пресі та книговиданні, подібні процеси відбувалися й у мережі бібліотек: формувалися списки “шкідливих” (тобто заборонених) книжок, які періодично вилучалися з обігу. Всі бібліотеки мусили вилучати „шкідливі” книжки зі своїх полиць. Великі бібліотеки могли зберегти 1-2 примірники окремих заборонених книжок (через їхню культурну чи наукову цінність) у так званих “спецсховах”, решта примірників “шкідливих” книжок мала бути знищена. В 30-ті роки списки „шкідливих” книжок великою мірою складалися з творів українських письменників і науковців, оголошених “ворогами народу” й репресованих. Так репресії серед людей супроводжувались репресіями створених ними книжок. З іншого боку, організована владою “культурна революція” 20–30-х років передбачала також створення десятків тисяч публічних бібліотек - в кожному місті, селі, технікумі, школі, навіть на кожному підприємстві. До того ж цей процес попервах збігся в часі з кампанією українізації в УРСР, а це означало, що книжки українською мовою складали вагому частину фондів новостворюваних бібліотек. Зокрема, протягом цього суперечливого періоду більшість творів української класичної літератури вперше в історії України було видано багатотисячними накладами й розіслано по сотнях тисяч публічних бібліотек в усіх містах, селах, ВНЗ та школах. На початку 1990-х років Україна мала 53 тисячі бібліотек, де працювало понад 83 тисячі бібліотекарів. Фонди цих бібліотек було укомплектовано виданнями радянських часів, що пройшли крізь кілька ідеологічних чисток. Було дуже мало іноземних видань. Цю печальну ситуацію було принаймні частково поліпшено в період горбачовської „перебудови”, коли було перевидано чималими тиражами багато книжок раніше заборонених українських авторів, включаючи письменників і науковців української еміграції, і ці “нові надходження” істотно поповнили публічні та приватні бібліотеки України. Також багато українських книжок, виданих за кордоном у попередні десятиліття, було передано деяким великим українським бібліотекам українською діаспорою. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
