|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
7.4. Культурні зв’язки з українською діаспороюБагато мільйонів людей українського походження проживають у різних країнах Європи, Азії та Америки. Українська діаспора виникла внаслідок тривалих і масштабних міграцій, спричинених двома світовими війнами, громадянською війною, насильницькими депортаціями за часів сталінізму, економічними негараздами, що неодноразово мали місце в Україні у ХХ столітті.Українська діаспора не є такою численною, як, наприклад, італійська, ірландська чи китайська, але кількісно українські громади в деяких країнах є досить значними: понад 3,5 млн. у Росії, близько 1 млн. в США та Канаді, 0,9 млн. у Казахстані, 0,5 млн. у Молдові, понад 300 тис. у Бразилії, Аргентині та Білорусі, до 100 тис. у Польщі та Румунії, 30-40 тис. у Німеччині, Франції, Великій Британії та Словаччині. Помітними є українські громади у Грузії, Австралії, Чехії, Угорщині, Сербії та деяких інших країнах. Ці громади мають різне походження: деякі живуть на цих землях з давніх часів (як-от українці Південної Буковини в Румунії, східної Словаччини, південно-західної Білорусі), деякі є нащадками шукачів кращого життя початку ХХ ст. (в Канаді, Сибіру, північному Казахстані), деякі є дітьми та онуками політичних емігрантів та переміщених осіб повоєнного періоду, тощо. Тому не дивно, що культурні, соціальні та політичні ідентичності різних діаспорних громад є дуже різними. Зазвичай, щоб трохи спростити картину, українська діаспора ділиться на східну (ті, хто проживає в колишніх радянських республіках) та західну (Європа та Америка). Окрім громадян іноземних країн, які визнають своє українське походження і зберігають ідентичність, існує ще приблизно 3-мільйонна українська тимчасова трудова еміграція, тобто українці, які працюють за кордоном, часто нелегально. Експерти оцінюють кількість трудових емігрантів з України в 1-1,5 млн. у Росії, по 200-300 тис. у Польщі та Італії, по 100-150 тис. в Португалії, Іспанії та Чехії. Роль західної діаспори, особливо її культурної еліти, у збереженні нерадянської української культурної спадщини та в спробах прищеплення українському мистецтву й літературі модерних течій та ідей, важко переоцінити. Незалежна українська держава мала б повернути діаспорі, принаймні частково, цей своєрідний культурний борг. Що стосується східної діаспори, то тамтешнім громадам поки що бракує самоорганізації, культурної та громадської активності своїх „західних” співвітчизників. „Східні” українці зазвичай бідніші, але їхні зв’язки з рідною землею – міцніші (більшість українців, що живуть тепер у країнах СНД – чи то народилися в Україні, чи то мають тут батьків). Частка україномовних також більша серед “східної” діаспори. З огляду на всі ці обставини, соціально-культурні потреби „східної” та „західної” діаспор є доволі різними: українці „заходу” потребують спрощених процедур в’їзду в Україну та зацікавлені у більшій кількості гастролей українських митців у їхніх країнах (зрозуміло, що вони здатні фінансово підтримати ці поїздки). Натомість „східна” діаспора зацікавлена у тому, щоб їхні діти мали можливість навчатися в українських університетах на правах українських громадян, у спрощенні процедур отримання українського громадянства. Вона так само охоче приймає в себе українських митців, але часто не настільки спроможна оплатити такі гастролі й візити. На жаль, економічні та політичні труднощі 1990-х рр. обмежили можливості держави в контактах з діаспорою і зробили досягнення в цій галузі доволі скромними. Стосунки Уряду з українською діаспорою часом ставали напруженими, довгообіцяна Україною та довгоочікувана діаспорою мережа українських культурних центрів за кордоном лише тепер починає створюватися. Національна програма „Закордонне українство” на період до 2005 року, прийнята в 2001 році, передбачала різноманітні форми підтримки діаспорних громад (підтримка розвитку українських шкіл, видання українських газет та книжок, заснування українських бібліотек, гастролі українських митців по місцях компактного проживання українців за кордоном, організація фестивалів аматорського мистецтва діаспори тощо), але фінансування цієї програми з державного бюджету було невеликим, тому не всі заплановані культурні акції відбулися. Контакти з українською діаспорою інтенсифікувалися в 2005 році. Було прийнято низку важливих рішень: нову Національну програму „Закордонне українство” на період до 2010 року було схвалено Кабінетом Міністрів України. З’явився Указ Президента України №142/2006 про створення мережі інформаційних та культурних центрів України при дипломатичних представництвах за кордоном, проект Закону України „Про правовий статус закордонних українців” підготовлено до розгляду в парламенті (проект передбачає збільшення прав таких громадян в галузі освіти, спрощення отримання візи тощо). У плані зв’язків з діаспорою головною подією останнього часу став IV Всесвітній форум українців, що відбувся у Києві в серпні 2006 року. У рамках Форуму з успіхом відбулася низка культурно-мистецьких заходів, підтриманих Мінкультури, зокрема – виставка малюнків переможців Всесвітнього конкурсу дитячого малюнку “Моя Україна”, виставка “Трипільська культура – протокультура українців”, підсумковий концерт Всесвітнього фестивалю закордонного українства “Український спів у світі”, „рок-маніфестація” на честь закриття Форуму. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
