Упорядкувати пошук: ISBN тема автор ключове слово      
ОПИТУВАЛЬНИЙ ЛИСТ
Український центр культурних досліджень розпочав створення Бази даних народних майстрів України ...
XХ Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка ... XХ Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка ... Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного мистецтва (ткацтво-килимарство) Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного ...
Нематеріальна культурна спадщина України.
Співпраця з ЮНЕСКО 		Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка
О Г О Л О Ш Е Н Н Я
Український центр культурних досліджень Міністерства культури України та Національна історична бібліотека України запрошують Вас узяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції X Культурологічні читання ...
О Г О Л О Ш Е Н Н Я
Український центр культурних досліджень повідомляє, що в період з 14 по 18 травня 2012 року в м. Києві відбудеться Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка - відкритий для учасників з України та зарубіжних країн ...
Народні аматорські мистецькі колективи «Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України»
Народне мистецтво карпатського регіону України Фольклорні колективи України Фольклорні колективи України
 Інформація про УЦКД  Наукові розробки  Бібліотека праць  Методичні розробоки  АІС "Народна творчість"

Українська English Наш банер Мапа сайту Посилання Контакти На першу сторінку

Рукописи книжок

VII КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ЧИТАННЯ
ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ПОДКОПАЄВА

КУЛЬТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ
СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Секція 1:

ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЙ КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ
ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Керівники секції:
Гриценко Олександр Андрійович,
директор УЦКД,
канд. тех. наук, заслужений діяч мистецтв України;
Неволов Василь Васильович,
кандидат мистецтвознавства,
заслужений діяч мистецтв України, професор,
завідувач лабораторії УЦКД

Секретар секції:
Гончаренко Надія Кузьмівна,
старший науковий співробітник УЦКД

Гринчук А. В.,
здобувач КНУ імені Тараса Шевченка

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПРЕДМЕТУ СОЦІОЛОГІЇ
В ПРАЦЯХ П. СОРОКІНА

У науковій літературі ХХI ст. характеризують як століття розуміння та подолання природних і техногенних ризиків, а також і тих, що людина несе сама собі. Завдяки появі монографії У.Бека "Суспільство ризику", а також праць Е.Гіденса, Н.Лумана, А.Турена, П.Штомпки вчені різних країн почали системно усвідомлювати, що людей у сучасному соціумі оточують ризики і небезпеки різного походження, аналогів яких не було в минулому. Отже, з’явився запит до соціологів на виявлення ризиків та небезпек в різних сегментах соціуму. Новий стан соціуму вимагає продукування нових теоретичних підходів, модернізації предмету дослідження, структури, тобто вдосконалення, покращення, оновлення та приведення їх у відповідність з новими вимогами, нормами, умовами, показниками якості. Цілком закономірним виглядає прагнення фахівців розробити соціологічні концепції, котрі були б здатні адекватно реагувати на виклики часу та пояснювати сучасну соціальну реальність, пропонуючи при цьому ефективні соціальні технології для попередження та подолання негативних наслідків людської діяльності.

Зарубіжні та вітчизняні соціологи останнім часом не припиняють дискусії стосовно дисциплінарного статусу соціології, її перспектив та здатності рухатися вперед в справі розбудови соціологічного знання згідно вимогам часу. Особливо привертають нашу увагу наукові публікації російських соціологів М.Лапіна, Є.Молєвіча, Г.Осіпова, М.Покровського, Ж.Тощенка та М.Романовського, В.Ядова, В.Неміровського, Д.Невірко, С.Грішаєва, С.Кравченка; відповідно українських – Є.Головахи, В.Судакова, В.Танчера, В.Тарасенка, М.Лукашевича, Ю.Яковенка. З розгляду наукових публікацій вказаних авторів випливає, що соціологія як наука досягла на сьогодні певної зрілості, сформувалися її функції і, відповідно, структура соціологічного знання, але для розуміння структури, динаміки сучасного суспільства, атрибутом якого постають ризики в різних проявах, та головною цінністю якого є безпека, виникає потреба у нових знаннях, здатних задовольнити потреби відповідних соціальних суб’єктів. З огляду на це, структура та предмет соціології перебувають у тісному взаємозв’язку з вищезазначеними обставинами і тому постійно еволюціонують, а як наслідок, потребують своєї модернізації та уточнення.

Чому ж приділяється така прискіплива увага визначенню предмету соціо­логії? Для відповіді на це питання, скористаємось словами М.Лапіна: "Справа полягає в тому, що найважливішими ознаками науковості будь-якої галузі знання слугує предметність, об’єктивність і застосування спеціальних методів отримання звання. Відповідно, предметність – перша з ознак, що відрізняє науку від інших способів пізнання, наприклад, від мистецтва. Це означає, що у даної дисципліни є своя, особлива предметна сфера, тобто сукупність сутнісних властивостей і ознак тих об’єктів, що вивчає дана наука" [4, 112].

Щодо предмету соціології, то він еволюціонує від неповного і поверхового уявлення про об’єкт до його повнішого і глибшого пізнання. В загальному розумінні об’єкт науки, у свою чергу, впливає на предмет пізнання шляхом включення вченого в життєвий процес і суб’єктивності його намірів і орієнтацій. Предмет науки – це ракурс пізнання об’єкта, який задається, з одного боку, станом (і рівнем розвитку) вже наявного знання про нього, а, з іншого, можливостями методів і засобів пізнання конкретної науки. Тому, предмет соціології постійно змінюється по мірі розвитку її пізнавальних можливостей. Він існує як об’єктивно в формі знань, понять, законів, фактів, виражених в знаковій формі, так і суб’єктивно – у вигляді уявлень, що містяться в головах вчених. Об’єктом науки виступає сфера реальності, що існує незалежно від дослідника, хоча перебуває у постійному зв’язку з неюм. Предмет – усвідомлена і теоретично сконструйована частина об’єкта. В ньому закладені як реальні, так і потенційні пізнавальні можливості даної науки, а також прагнення вчених розширити межі пізнання об’єкта [5, 81].

В сучасній соціологічній науці, коли набуває поширення постнекаласична методологія, одночасно активно використовуються в соціологічному теоретизуванні окремі положення інтегралістської соціології російсько-американського вченого П.Сорокіна. Чому ж наукові здобутки цього соціолога останнім часом стали об’єктом пильної уваги багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених? Як зазначає А.Ручка, його творчість тісно пов’язана не тільки з поясненням минулого й сучасності але також із розумінням майбутнього. Тому більш докладно зупинимося на міркуваннях П.Сорокіна щодо призначення соціології як науки та її предмету.

Дослідники наукової спадщини П.Сорокіна [1; 2; 3; 6] зафіксували дві моделі розуміння ним предмета соціології. Рання – характерна для російського періоду його творчості і викладена у праці "Система соціології" (1920), пізня – гарвардського, відображена у працях "Соціальна і культурна динаміка" (1937-1941) та "Суспільство, культура та особистість" (1947). Тому мета даної статті полягає в тому, щоб розкрити основні характеристики вказаних моделей.

В ранній моделі П.Сорокіним були закладені принципи, що пов’язані з теоретико-методологічними і світоглядними дискусіями в соціальних науках кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Відкидаючи неокантіанське протиставлення "наук про природу" і "наук про культуру", він вважав, що соціологія як наука має і може будуватися на зразок природничих наук. Спираючись на класичні позитивістські позиції щодо розуміння соціології як науки, дискутуючи з такими відомими соціологами, як Е.Дюркгейм та Г.Зіммель, предметом соціології П.Сорокін вважав взаємодію людей і явища, що виникають унаслідок цієї взаємодії. А категорія "взаємодії" в цій моделі виступала базовою соціологічною одиницею. Основний предметний зміст соціології, він вбачав у функціональному зв’язку і залежності поведінки і переживань тієї чи іншої групи індивідів. Основна увага зосереджується на зовнішніх поведінкових актах, що підлягають спостереженню. Звідси основним способом пізнання явищ соціальної взаємодії є "об’єктивний метод", за допомогою якого соціологія вивчає взаємозв’язки між різноманітними зовнішніми поведінковими актами людей. Згідно П.Сорокіну, соціологія є об’єктивною наукою, оскільки вона є "соціологією зовнішніх, доступних спостереженню фактів і процесів" [6, 109].

У структурі соціальної взаємодії П.Сорокін виділив три складові: індивідів, їхні акти (дії), провідники самої взаємодії, а також спираючись на характеристики вказаних складових, здійснив класифікацію форм соціальної взаємодії. Виходячи з цього, можна сформулювати одну із перших інтегралістських ідей П.Сорокіна, згідно з якою "не можна людей відокремлювати від їхніх актів, тих та інших – від провідників і обмежувати поняття чи суспільства чи соціального явища, або культури одним із цих елементів. Усі вони однаково необхідні для явища взаємодії й тільки у своїй сукупності створюють його" [6, 109].

В системі соціології він вирізнив такі дисциплінарні підсистеми: теоретичну, що включає соціальну аналітику, соціальну механіку, та соціальну генетику; практичну (соціальну політику) та відповідно визначив їх завдання.

Науковці, які вивчають біографію і творчість П.Сорокіна, зазначають, що ранній моделі науки соціології та її предмету властивий проінтегралістський характер Перш за все, це стосується самостійного статусу соціології як науки, тлумачення суспільства як соціальної реальності та розуміння природи людини (докладніше про це див. [2; 6]).

У гарвардський період своєї творчості П.Сорокін формулює сутнісно нову парадигму в соціології – інтегралістську, яка базується на артефактуальному характері реальності, що вивчає соціологічна наука, смисловій опосередкованості явищ нового надорганічного (або культурного) світу, плюралістичності виробленого людиною культурного світу, що складається з ідеологічних, матеріальних, особистісних і поведінкових явищ. В цей період зростає його науковий інтерес до вивчення культури як фундаментального змісту соціальної дійсності та орієнтація на синтез різноманітних пізнавальних перспектив. Його уявлення про предмет соціології також еволюціонують в дусі протиставлення "наук про культуру" та "наук про природу". Слід звернути увагу на ту обставину, що попередня позитивістська і біхевіористська спрямованість соціологічної теорії П.Сорокіна не витримала перевірки часом, оскільки стала неспроможною пояснити надорганічну специфіку. Тому виникла необхідність у конструюванні нових способів її пізнання. Це спонукало вченого переглянути та уточнити предмет соціології, її статус і структуру.

У новій концептуальній моделі вчений підкреслює генералізаційний характер соціології. На відміну від історії та інших індивідуалізаційних наук, соціологія, на його думку, – це наука про соціокультурні явища, що розглядаються у своїх родових видах, типах і різноманітних взаємозв’язках [7]. Що ж до людини, то її, згідно П.Сорокіну, слід вивчати як своєрідну інтегралістську соціокультурну систему, що включає економічну, політичну, релігійну, етичну, художню, частково раціональну та утилітарну, частково нераціональну та ірраціональну сутності. У гарвардський період своєї творчості П.Сорокін також переглядає природу категорії "соціальна взаємодія". На відміну від попереднього її розуміння вона хоча і залишається "родовою моделлю" кожного соціокультурного феномену, але тепер суттєвою характеристикою цього елементу є його смислова, значимісна опосередкованість. Культурна ціннісно-смислова опосередкованість стає неодмінною умовою та головним компонентом соціальної взаємодії. В новій теоретичній моделі з’являється категорія "соціокультурна взаємодія". Слід зазначити, що попередня структура людської взаємодії також зазнає уточнення і в результаті включає такі складові:

1) люди, які мислять, діють і реагують, будучи суб’єктами взаємодії;
2) значення, цінності та норми, завдяки яким індивіди взаємодіють, усвідомлюючи і обмінюючись ними;
3) відкриті дії та матеріальні артефакти як рушії чи провідники, завдяки яким об’єктивуються і соціалізуються нематеріальні значення, цінності та норми [7].

Крім цього, він виділив суб’єктів на рівні міжособистісної (окремі людські індивіди), та на рівні міжгрупової (організовані групи людей) взаємодії та виділив різні типи міжособистісної та міжгрупової взаємодії.

Вчений зробив уточнення й щодо структури соціології. Вона тепер складається із загальної (з відповідними підрозділами – загальної структурної соціології і загальної динамічної соціології) та спеціальної.

Отже, у своїй концепції предмета соціології П.Сорокін спирається на ідею взаємозв’язку трьох аспектів соціокультурних явищ, а сааме – особистості, культури і суспільства як сторін соціальної взаємодії. Виходячи з розуміння П.Сорокіна, соціологія повинна вивчати загальні й характерні властивості, а також відносини схожості та відмінності соціокультурних явищ.

Використані джерела

  1. Бондаренко В. М. Питирим Сорокин и социокультурные тенденции нашего времени. К 110-й годовщине со дня рождения / В.М.Бондаренко. // Социологические исследования. – 1999. – № 7. – С. 138-141.
  2. Голосенко И. А. Становление. Ранний этап биографии П. Сорокина / И.А.Голосенко // Рубеж (альманах социологических исследований). – 1991. – № 1. – С. 33-46.
  3. Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения / С.А.Кравченко. – М.: Экзамен , 2004. – 622 с.
  4. Лапин Н.И. Предмет и методология социологии / Н.И.Лапин // Социологические исследования. – 2002.- № 8. – С. 106-119.
  5. Резник Ю.М. Введение в социальную теорию Социальная эпистемология. Пособие. / Ю.М. Резник. – М.: Институт востоковедения РАН, 1999. – 327 с.
  6. Ручка А. Інтегралістська соціологія Пітирима Сорокіна /А.Ручка. // Соціологічна теорія: традиції та сучасність: Навчальний посібник / За ред. А.Ручки. – К., 2007. – С. 70-175.
  7. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.

Назад Назад Догори Догори На першу сторінку На першу сторінку
Інформація про УЦКД   |  Наукові розробки  |  Бібліотека праць   |  Методичні розробоки  |  АІС ''Народна творчість''
Наш банер  |  Мапа сайту  |  Посилання  |  Контакти  |  Архів новин  |  Блоги науковців УЦКД
Обласні центри народної творчості  |  Голодомор 1932-1933 рр.
© Український центр культурних досліджень, 1994-2012 рр.
Адміністрація УЦКД може не поділяти точку зору авторів публікацій. Усю відповідальність за зміст та достовірність інформації матеріалу несе його автор. Адміністрація УЦКД залишає за собою право редагувати надані тексти. Усі права застережені. Відтворення, передрук матеріалів можливо
лише за письмовим дозволом адміністрації УЦКД. 		RSS
Каталог україномовних сайтів