|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
Лучанська В. В., канд. пед. наук, докторант КНУКіМ ОСНОВНІ ВИМІРИ ЕКОЛОГІЇ КУЛЬТУРИ В РЕЛІГІЇ І НАРОДНИХ ТРАДИЦІЯХ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВАСвітові релігії кожна по-своєму пропонують унікальний набір моральних цінностей й еколого-етичних правил для людей в їхніх відносинах із природою. Природа займає ключове місце в розвитку людини [1-15].З любові до природи починається рух людини до Бога. В Євангелії йде мова про любов до Бога й ближнього, а не до природи. В православному розумінні увесь богостоворений світ продовжує залишатись носієм дихання життя, причастником Святого Духа, бо "все, що дихає, нехай хвалить Господа" (Пс. 148, 1-13; 150, 6) і уся жива природа може розглядатися як наш "ближній" [1]. Погляд на вільну природу піднімає нас до релігійних думок, що служать зв'язком між нею і нескінченним і міцніше прив'язують до її чудес і краси. Тим самим дикі природні території стають чимось на зразок священних текстів. Біблейська традиція теж включає турботу про природу. Земля належить Богові – і людям заповедано бути відповідальними хранителями її, "обробляти сад і піклуватися про нього" (3 : 23). Природні слов'янські звичаї, свята і обряди втілюють цінності слов'янської духовності, що склалися тисячоліттями – здоров'я і процвітання рода, благоденствування народу, добрі взаємовідношення людини з природою. Природна духовність – це те, що склалося природним чином (світоглядні концепції, в основі яких лежать культ Природи і культ основного енергетичного джерела – Сонця). Тобто, слов'янство це світогляд і світобачення народу, що славить життя. Для повернення духовного здоров'я слов'ян, а також для відновлення екологічної рівноваги в природі в найкоротші терміни необхідно визначитися, яким ми хочемо бачити наше суспільство в майбутньому? Українському народові здавна було притаманне ставлення до природи, як до чогось материнського, рідного. Ось, наприклад, текст замовлянь язичницьких часів: "Добрий день тобі, сонечко ясне! Ти святе, ти ясне – прекрасне; ти чисте, величаве й поважане; ти освітлюєш гори й долини, й високі могили – освіти й мене перед усім світом: добротою, красою, любощами й милостями... Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я такою була ясною, величною, прекрасною перед усім світом". Народна мудрість говорить: "Сім разів відміряй і тільки один раз відріж". Тобто стосовно природи це звучить так: "Не зашкодь! Спочатку подумай, а потім роби, передбачай наслідки своєї діяльності". Відомі такі глибоко моральні біблійні вислови: "Не збирай собі скарбів на землі", "Яка користь людині, якщо вона придбає увесь світ, а душі своїй зашкодить?", "І нема в людини переваги – перед худобою". Біблія провіщає такі Божі кари, як вигнання з раю, потоп, розділення єдиної людської душі, віддалення народів один від одного через наділення їх різними мовами. А в Об'явленнях св. Івана Богослова пророкуються страшні природні катаклізми: "...і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...", "...і померла третина морського створіння, що мають життя...", "...І дано йому (сонцю) палити людей огнем. І спека велика палила людей...", "...і висохла вода в річці...". Настанови щодо дбайливого використання людиною природи, її відновлення зустрічаються в багатьох книгах Старого завiту. Шлях духовного розвитку і вдосконалення людини відмічений декількома знаменними віхами в Україні: природна духовність, християнство і атеїзм. Після жовтневого перевороту 1917 року почала затверджуватися нова світоглядна концепція, заснована на атеїзмі. Релігійні (природна, християнська, мусульманська і ін.) картини миру були замінені цивільною теорією, утвердилась природно-наукова картина миру. Божественне було вигнане з суспільного і культурного життя народів нашої держави. Все, що не відповідало духу войовничого атеїзму, було оголошено антигромадським і антинародним. Зараз багато досліджень присвячено духовності. Сенс духовності залишається непроясненим. Одні пов'язують духовність виключно з релігійністю, інші нагадують про недавні устремління до комуністичної духовності, треті ототожнюють духовність з освітою. Християнство затверджує свободу і недоторканність людської особи, в своїй заповіді етичної досконалості зве до найвищого здійснення індивідуальності [8]. Слов'янська традиція підносить нам звичаї, вічно рідні всім українським людям. І скільки б епох не минуло, скільки не блукали напотемки чужорідні традиції, українські люди завжди повертаються до рідної традиції. Майже всі свята збігаються з циклом життя Землі, і тому мають значення не тільки духовне, але і інше – залучення до Природи. Охорона природи – звичайна частина християнського служіння. Слов'янство – це поклоніння святому духу природи частиною якої є сама людина. Це шанування рода, предків, і творення сімейного родового життя по стародавніх слов'янських звичаях. Еволюція для християнської свідомості є не просто рух вперед, але і повернення тварин на шляхи, визначені Творцем, бо потік розвитку направлений до створення людини, чиє покликання – одухотворити мир і зробити його відкритим для нових творчих діянь Бога. Такий сенс розвитку з погляду віри; наука ж лише вивчає форми і етапи становлення природи. Та безодня, яка розверзала... між людиною і твариною, приводила деяких до думки про повну незалежність людини від природи. В той же час неможливо уявити собі, що людина виникла ні "з чого". Біблія підкреслює зв'язок його з природним світом, кажучи, що тіло людини утворене з "праху земного". І дійсно, як ми бачили, по своїй фізичній будові чоловік – дитя землі, син природи. Починаючи зі свого ембріогенезу, він несе на собі явні сліди тваринного походження [12]. Нині дедалі більшого значення для людства набуває екологічна етика як самостійний і особливий елемент духовної культури кожної особистості. Без додержання вимог екологічної етики неможливі екологічно правильне регулювання взаємозв'язків людства та природи, екологічна культура людини. У цією метою слід звернутися до релігії як духовного джерела екологічної культури. Саме релігія затверджує безкорисливе відношення до Буття, культивує благоговіння перед життям. Отже, екологічна культура в рівній мірі спирається як на релігію, так і на науку. Той, хто знайде наукову істину про суть природи і зуміє з'єднати її з духовним імперативом релігії, прийде до справжньої екологічної культури, яка допоможе нам дотримувати належну міру в освоєнні природи і уникнути екологічної катастрофи. Використані джерела
|
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
