|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
У своїй праці „Фольклор і народна культура” російський дослідник Б. Путілов слушно зазначає, що одним із найважливіших здобутків фольклористики ХХ ст. є „фундаментальне філологічне вивчення пам’яток народної поезії, засноване на принципах жанрової їх специфіки”  . Проблема, що її фольклористи ХХ століття віднесли в ранг першочергових, мала значні наукові напрацювання вже у ХІХ ст. Яскравим прикладом сфокусованості фольклористичних студій на питанні жанрової своєрідності творів народної словесності є систематичні глибокодумні розвідки І. Франка, в яких впроваджено аналітичний розбір значного пласту фольклору саме за жанровою ознакою.Франкове глибоке осмислення усної словесності українців, що було зорієнтоване на всеохопну ревізію і акцентовану розробку її центральної проблематики, стало важливим етапом на шляху становлення національної фольклористики. Дослідник у процесі наукової рецепції багатогранного фольклорного матеріалу як одну із першочергових відзначав проблему його жанрової ідентифікації, розглядаючи її в контексті магістральних завдань науки про словесну народну творчість. Власне проблема жанру для фольклористів й досі залишається актуальною. Незважаючи на те, що жанрова система фольклору відзначається певною стійкістю, все ж постійно виникає необхідність конкретизації жанрової сутності твору, як через поглиблення його осмислення внаслідок застосування нових методологічних підходів, так і через певну динаміку у структурі генологічної одиниці, що виступає необхідною умовою поступу системи усної словесності загалом. І. Франко неодноразово звертався до проблеми жанру, спрямовував свої зусилля на виокремлення виразних, домінуючих елементів, що найповніше характеризують певний тип творів за генологічною ознакою, роблять їх впізнаваними. Виділяючи комплекс органічних, сутнісних прикмет жанру, учений розширював горизонти пізнання його теоретичних обріїв, принагідно висвітлював питання генези, еволюції, специфіки функціонування, тощо. Дослідник намагався точно вловити і передати особливості народної генологічної свідомості, зрозуміти таємниці „конструювання” жанру, виокремити ті критерії, які формують „обличчя” окремої фольклорної одиниці. Він свідомо відмовився від розлогих, заплутаних дефініцій щодо кожного аналізованого жанру, розуміючи безперспективність створення такого визначення, яке б охоплювало всю повноту його характеристичних елементів. «...Правила та дефініції..., – зазначав дослідник, – повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору, або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів» . І. Франко виходив із міркування, що максимально об’єктивне пізнання генологічної природи фольклорного твору можливе лише через виокремлення низки найтиповіших, центральних, ядерних ознак, що формують його осердя, є повторюваними, традиційними, і утвердились як невід’ємні первині жанрової атрибуції. Виявляючи очевидну націленість на скрупульозний генологічний зондаж уснословесного матеріалу, учений одночасно враховував й ті тенденцій, які визначають вектор дальшого поступу жанру. Він відзначав, що фольклорні родові форми мають значний потенціал «життєвої енергії», свою траєкторію розвитку, почасти винятково тривалу продуктивність. «В тих невміло розказаних, темних казках, брудних анекдотах, забобонних легендах, – спостерігав І. Франко, – лежали могучі зароди великої будущини, спочивали сімена, котрі й нині ще, по тисячах літ, не втратили своєї плодючої сили» .Перед Франком стояло завдання визначити приблизний обсяг генологічної одиниці, окреслити сферу його впливу, виокремити той пласт життєвого матеріалу, що відповідає внутрішній концепції жанру. Встановлення чітких розмежувальних критеріїв на основі посиленого практичного студіювання національного фольклорного фонду, на переконання ученого, – єдиний шлях до наведення ладу у «жанровому господарстві». Кристалізація фольклорного жанру – процес довготривалий. Багатовікове відшліфовування призводить до стирання усього зайвого, відкидання дигресивних відступів, залишаючи лише необхідний заряд енергії, витворюючи такий типологічний елемент фольклору, який продуктивно функціонує. За слушними спостереженнями І. Денисюка, саме „усна форма існування, „кочівний” спосіб життя фольклорних жанрів зумовили те, що процес кристалізації цих форм не закінчений у часі, вірніше, нескінченний. Народна поетична стихія шліфує їх, як морські хвилі гальку, підганяючи під стереотипну модель фольклорної традиції” . Формування жанрової системи фольклору значно відрізняється від аналогічних процесів у сфері красного письменства. Утвердження жанрового розмаїття народної словесної творчості відбувається за своїми оригінальними законами, де домінує не особисте авторське начало, а принцип колективної творчості. Саме цей первинний етап, на якому засівається нива фольклору, аналізував І. Франко у концептуальній статті «Як виникають народні пісні». Аргументуючи принципову відмінність творення фольклору та літератури, учений зазначив, що «митець, який свідомо створює поетичний твір, передусім відбирає предмет, найбільше відповідний його індивідуальній вдачі і характерові його таланту, він намагається вивчити, опанувати той предмет, вдуматися і вслухатися в нього і потім заповнити його рамки, так би мовити, викристалізуваним змістом свого власного я», натомість «зовсім інакше стоїть справа з народними піснями», адже «народний поет творить свою пісню з того емоційного та ідейного матеріалу, яким живе вся маса його земляків. Творячи її, він не стає і не може стати вище від інших; із скарбів своєї індивідуальної душі він у основних контурах не може зачерпнути ані іншого змісту, ані інших форм, крім тих, що становлять щоденне життя цілої маси. Його пісня є, отже, певним виразом думки, вражень та прагнень цілої маси, і тільки таким чином вона стає здатною до сприйняття і засвоєння її масою». Отож, насамперед відмінними є ті критерії, що впливають на динаміку жанротворення. У красному письменстві визначальним чинником стає індивідуальна авторська позиція, письменник силою свого генія витворює нову типологічну одиницю літератури – жанр (співомовка – С. Руданський, детектив – Е. По), життєва спроможність якого визначається використанням у творчій лабораторії інших авторів, резонансом у світі красного письменства. Жанрові новаторства у фольклорі, аж до остаточного їх утвердження як норми, проходять багаторівневий відбір. Жанрова палітра усної словесності перебуває під постійним контролем традиції, де кожна деталь, що, до певної міри, не вписується у канонізовану парадигму, приречена на невизнання, одиничну актуалізацію. Звідси випливає важлива проблема – «традиції і новаторства у фольклорному жанрі», що не випадково зацікавила І. Франка, як один із дієвих інструментів пізнання законів жанротворчості. Дослідник намагався вийти поза тісну сферу сухої констатації викристалізованих віками ознак жанру і продемонструвати на основі вивчення фольклорних новотворів перспективні горизонти розвитку конкретної одиниці народної генології. Поєднання «старого і нового» у жанрі має чітко визначену спрямованість – оновлення та одночасне збереження найцінніших здобутків. Внутріжанрова динаміка є необхідним елементом життєвої «пульсації» жанру, перебування на стадії активного побутування. Усвідомлюючи вагомість «нового», що значно розширює функціональні можливості твору і допомагає йому пристосуватися до запитів часу, І. Франко намагався проаналізувати «модні» тенденції в уснословесній традиції, фахово оцінити фольклорну новотворчість, запропонувати адекватне розуміння сутності жанру через комплексне студіювання діалектичної єдності архаїки і новизни. Зацікавлення дослідника фольклорними творами «останнього часу» засвідчено систематичними публікаціями цих новотворів (пісні про картоплю, про бориславські нафтопромисли та ін.) з докладним науковим коментарем. На основі поглибленого вивчення „свіжого” пласту народної словесності учений зробив аргументований висновок про те, „що поетична творчість нашого народу ще не вичерпалася, що він усе ще спосібний видобувати чимраз нові тони, відзиватися чимраз новими, а все хорошими, ніжними і характеристичними піснями на всякі біжучі справи, котрі глибше діткнуть його життя і показують вплив на його суспільні і економічні обставини...”.Під впливом І. Франка й інші науковці з особливою наполегливістю почали студіювати найновіші твори народної словесності, зокрема, В. Гнатюк серйозно взявся за вивчення пісень про еміграцію, а Ф. Колесса опублікував окрему розвідку „Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку”. Наукове вивчення жанру, окреслення основоположних жанрових характеристик, на думку І. Франка, повинно бути зорієнтованим на вловлювання „живих соків” жанру, які стимулюють його розвиток, забезпечують активне побутування. Щоправда не можна чітко виокремити закони жанрової динаміки у фольклорній традиції, оскільки сукупність чинників, що впливають на утвердження нового жанру чи занепад „старого”, дуже різноманітна. Їх надзвичайно важко структурувати, звести у систему, а відтак загалом окреслити загальну схему жанрового конструювання. Аналіз численних фольклористичних розвідок І. Франка, де в центрі уваги опиняється певний жанр усної словесності, доводить, що вчений скеровував максимум зусиль на пізнання закономірностей жанрового розвитку. Він розглядав жанрову систему фольклору у контексті її постійної змінності, неперервного, хоч на перший погляд і непомітного, оновлення. Функціональний аспект як один із жанровизначальних чинників у Франкових фольклористичних розвідках враховано повною мірою. Учений неодноразово відзначав, що будь-який фольклорний жанр виконує одночасно декілька функцій. Цю беззаперечну тезу, підтверджуючи численними прикладами, підтримали й інші фольклористи (М. Драгоманов, В. Гнатюк, М. Грушевський, Ф. Колесса та ін.). Незважаючи на значне зацікавлення проблемою, дослідження функціональної специфіки жанрів усе ж вимагає низки уточнень і доопрацювань. Вивчення функціонального потенціалу жанру особливо активізувалося у сучасній фольклорній генології, хоча сама проблема поліфункціональності вже тривалий час займає провідні ролі у студіях багатьох дослідників. Загострена увага до цієї ділянки „життя” твору викликана потребою повною мірою осягнути вимір його компетенції, спостерегти ті зміни, що мали місце у процесі розвитку і водночас передбачити можливі трансформації, спрогнозувати їх впливи на дальшу „долю” досліджуваної фольклорної одиниці. Франко неодноразово говорив про необхідність звертати належну увагу на обставини використання того чи іншого жанру, відзначав важливість врахування ситуативного контексту (особливо ретельно фольклорист-практик „живописав” атмосферу вживання твору у коментарях до „галицько-руських народних приповідок”). Ділився своїми спостереженнями щодо окресленої проблеми, наголошуючи, що, наприклад, „поважним людям не до лиця між собою в поважній розмові говорити казки та байки, смішити анекдотами” . Відтак, кожен жанр, за слушним висновком І. Франка, має свій час і місце виконання, так званий актуалізаційний жанровий хронотоп, лише у відповідних умовах твір буде сприйнято належним чином, лише у визначеному контексті він реалізує повною мірою свій функціональний заряд.Наголошуючи на здобутках Франка-генолога, відзначимо, що він один із перших для поглиблення розуміння жанрової сутності твору вдавався до аналізу його поетики, розглядаючи художньо-виражальний потенціал твору як необхідний, вельми важливий засіб жанрової конкретизації. Учений намагався досліджувати поетичні аспекти фольклорного твору не через призму літературної естетики, тим самим свідомо звужуючи багатство виражальних засобів, а враховував своєрідність, внутрішню специфіку зразків усної словесності. Взагалі, переведення дослідження фольклору у площину літературознавства, компрометує усну словесність як особливий вид творчості, який, хоч і виявляє чимало спільного із писаною літературою, має значне число відмінних рис, насамперед різниця помітна на рівні внутрішньої енергетики. Варто зазначити, що у сучасній фольклористиці, не без суттєвого впливу новаторських ідей І. Франка, поетикальний заряд розглядають як повноцінний, один із основоположних критеріїв жанрової ідентифікації твору. У більшості генологічних розвідок акцентовано на тому, що типологічні одиниці фольклору в довготривалому процесі свого становлення виробили до певної міри канонізовану систему художньо-виражальних засобів. Жанрова детермінованість поетики видається цілком логічною, прогнозованою, оскільки і форма вислову, і емоційно-експресивна налаштованість твору перебувають у його (жанру) віками формованому гравітаційному полі. Взагалі, І. Франко вважав, що кожен жанр у процесі еволюції виробляє свою стилістику, отой „стилістичний ореол”, який налаштовує на певний тип сприйняття, за яким прочитується жанр. Для казок, наприклад, властива „живість”, почасти „драматизм оповідання”, наявність своєрідного „казкового стилю”. Дослідник сприймав жанр не лише через призму його класифікаційної функції, а й звертався до інших не менш важливих функціональних аспектів. Розуміючи жанр як акумулятор досвіду та еволюції мистецтва, учений намагався встановити його обсяг на різних стадіях розвитку, простежити динаміку безперервного процесу стабілізації. Ця так звана історична поетика жанру, системний діахронний аналіз явища сприяє максимально об’єктивному виокремленню конститутивних ознак, які найповніше характеризують специфіку типологічної одиниці народної словесності. Часто І. Франко вдавався до лаконічних, проте надзвичайно влучних характеристик певних складних літературних та фольклорних явищ. Так, говорячи про українську писану словесність, дослідник вказував на так звані „антракти” у її розвитку, постання яких викликане найрізноманітнішими чинниками (політичними, історичними тощо). У фольклорі таких антрактів немає, це художня система, яка функціонує неперервно, оскільки виходить із органічної потреби народу задовольнити свої естетичні та практичні потреби. Звідси й та стабільність, стійкість жанрової системи фольклору, що зазнає лише плавної, поступової, а тому не вельми помітної, динаміки. Саме ж поняття жанрової динаміки у фольклорі досить умовне, адже йдеться про мінімальні зміни, реалізація яких потребує тривалого часу. Виявити трансформації на генологічному рівні можливо через ретроспективний аналіз жанру, розпочинаючи від приблизного періоду його виникнення і аж до сучасного стану побутування. Систематична праця над виробленням чіткої стратегії жанрового аналізу, моделювання оптимальних схем досліду, дали змогу І. Франкові запропонувати двоступеневе осмислення кожної генологічної одиниці. Це своєрідний макро- і мікроаналіз. Макроаналіз передбачає комплексну наукову оцінку жанру, його загальне, так би мовити, стереометричне бачення. Мікроаналіз спрямований на вивчення жанру в деталях через скрупульозне осмислення одного твору, у контексті його очевидної приналежності до силового поля досліджуваної генологічної одиниці. Запропонований короткий огляд генологічних проблем, що їх актуалізував І. Франко, засвідчує проникливість теоретичного мислення ученого, адже його смислогенеруючі думки, ідеї, спостереження над жанровою природою фольклорного твору лише на сучасному етапі розвитку уснословеснознавства знаходять належне поцінування. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
