Упорядкувати пошук: ISBN тема автор ключове слово      
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У СВІТЛІ ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ 2012 РОКУ ЯК РОКУ КУЛЬТУРИ ТА ВІДРОДЖЕННЯ МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ ІХ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва. Матеріали, том I ... ПЕРЕМОЖЦІ XХ Всеукраїнського відкритого конкурсу читців імені Тараса Шевченка ... ПЕРЕМОЖЦІ
XХ Всеукраїнського відкритого конкурсу читців імені Тараса Шевченка ...		 Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного мистецтва (ткацтво-килимарство) Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного ...
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка
О Г О Л О Ш Е Н Н Я
Український центр культурних досліджень повідомляє, що в період з 14 по 18 травня 2012 року в м. Києві відбудеться Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка - відкритий для учасників з України та зарубіжних країн ...
Докладніше
Народні аматорські мистецькі колективи «Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України»
Народне мистецтво карпатського регіону України Фольклорні колективи України Фольклорні колективи України
 Інформація про УЦКД  Наукові розробки  Бібліотека праць  Методичні розробоки  АІС "Народна творчість"

Українська English Наш банер Мапа сайту Посилання Контакти На першу сторінку

Рукописи книжок

VI КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ЧИТАННЯ
ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ПОДКОПАЄВА

НАЦІОНАЛЬНИЙ МОВНО-КУЛЬТУРНИЙ
ПРОСТІР УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ
ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Круль П.Ф.,
доктор мистецтвознавства, професор,
зав. кафедрою Прикарпатського Національного
університету ім. В. Стефаника


НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА РЕГІОНАЛІСТИКА:
ІНСТРУМЕНТОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ


Функціональне застосування духового інструментарію в різних формах музикування засвідчує високий рівень інструментально-духового мистецтва всієї давньоруської культури, багатогранність якої, її зміст, жанри і форми інтенсивно розвивались на ґрунті музичного фольклору, тим самим склавши життєдайну основу, на якій розбудовувалась українська музична культура.

Національне інструментальне виконавство України пройшло тривалий шлях розвитку. Еволюція духового інструментарію XVII ст. досить складна і суперечлива, адже, з одного боку, продовжував тривати розквіт стрімко зростаючих нових зразків європейського духового інструментарію, з іншого ж боку, особливо наприкінці століття, дедалі помітніше посилювалась музично-інструментальна реформа у Європі. На зміну численним застарілим типам інструментів з'являлись більш удосконалені, що увібрали в себе кращі якості своїх старих попередників, що поступово зникали з музичного побуту. Обидва ці явища не виявлялись зовсім відокремлено, а виступали складниками одного процесу, співіснували, нерідко переплітались одні з одним. Наприклад, бомбарди і поммери ще тривалий час побутували поряд з фаготами, а шалмеї – з гобоями. Утвердження поперечних флейт майже не збіднювало популярності продовгуватих флейт. Інструменти функціонували паралельно. Бомбарди, поммери, шалмеї активніше використовувались в ансамблях вуличної або військової музики, натомість фаготи й гобої – в оперних і камерних ансамблях. І фаготи, і гобої могли сукупно використовуватись у вуличному, військовому музикуванні, а їхні прототипи – в оперному. Корнети однаково застосовувались в обох сферах. Сполучення продовгуватих і поперечних флейт у межах одного ансамблю залишалось традиційним і впродовж усього XVIII ст.

Якщо взяти до уваги тенденції генезису, загальну спрямованість еволюції духового інструментарію досліджуваної епохи, то визначальними для неї слід вважати такі явища:

    а) поступове витіснення басових пом мерів фаготами;
    б) емансипація поперечної флейти;
    в) перетворення шалмея на гобой, мисливського рогу – на валторну;
    г) винахід кларнета.

Виникають також перші спроби використання валторни і труби в оркестрі й, очевидно, пов'язаний з цим досвід теоретичного осмислення загальних закономірностей натуральних інструментів сімейства сакс-горнів.

Кінець XVII ст. став етапним у цьому процесі. Реформа в галузі музичного інструментального виконавства з її художньою вершиною не могла не вплинути позитивно на пожвавлення інструментального музикування.

У другій половині XVII ст. виникають нові театральні осередки, в яких інтенсивно плекається інструментальна духова музика. Це – музичні цехи в українських містах, музика в козацькому війську. Їхня роль і характер у різні історичні періоди була різною. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів і святкувань перемоги, ними скликались військові ради, “музично оформлювались” певні події. Саме в козацькому середовищі сформувались характерні риси української інструментальної музики, зокрема духової (специфічний інструментарій, кристалізація стильових і жанрових особливостей, пов'язаних з фольклором).

Після зруйнування Запорозької Січі функції українських музикантів-духовиків змінились. Їхнім завданням стало грати під час різних державних урочистостей. А на Правобережжі музикантів мали розважати польських королів і магнатів.

Інструментальні ансамблі, оркестри духових інструментів (”капелії”) при міських магістратах, поміщицьких садибах, навчальних закладах тощо, безперечно, залишили чималий відбиток на тлі історії української національної музичної культури. Час найбільшої їхньої активності припадає на XVIIІ ст., хоча окремі колективи, як нам відомо, виникли раніше – наприкінці XVII ст., інші ж продовжували свою діяльність аж до середини ХІХ ст.

Неможливо уявити собі український поміщицький побут XVIIІ ст. без домашнього музикування. Культивувались найрізноманітніші форми музики – танцювальна, застольна, яка виконувалась просто неба і в залах. Великим успіхом користувались п'єси для окремих музичних інструментів, ансамблів, оркестрів для струнного, духового або мішаного складів. Популярність духової музики була досить високою.

Найпоширенішими на той час були такі склади домашніх оркестрів:

  1. Капела духової музики з восьми музикантів (2 кларнети, 2 флейти або флеттраверси, 2 фаготи і 2 валторни);
  2. Мішана капела з шести музикантів (2 скрипки, 2 флейти і 2 валторни);
  3. Більш об'ємна мішана капела з десяти музикантів (2 скрипки, віолончель, 2 флейти, кларнет, 2 валторни і басетгорн, який увійшов у нас в моду наприкінці XVII століття).

Активний розвиток музичного життя, зрозуміло, висував до виконавців неабиякі мистецькі вимоги. Зростав попит на музичні інструменти, ноти, посібники, виникали музичні видання, клуби, магазини, інструментальні майстерні. Особливої гостроти набуває проблема музикантів-педагогів. Учителі музики ставали невід'ємним складником поміщицького побуту. Крім викладачів клавішних, струнних інструментів, засоби інформації афішували також і педагогів-духовиків, причому нерідко ці спеціальності поєднувалися.

Перебігом зростання поміщицьких оркестрів до домашнього музикування дедалі більше залучалися кріпаки. Іноземці-капельмейстери навчали інструментальній музиці селянських дітей індивідуально або у спеціальних школах, що створювались у великих містах.

Роль поміщицьких оркестрів у життєдайності національної музичної культури добре відома. Вже наприкінці XVIII ст. кріпосні музиканти складали один з основних резервів національного виконавства на духових інструментах.

Багатогранна еволюція духових інструментів у сфері народної творчості, певна річ, не могла не сприяти формуванню також і сольно-виконавського стилю. Під впливом народно-музичних традицій розширювалася й палітра виконавських прийомів, формувався окремий генофонд української духової виконавської школи з її емоційним обширом і багатогранністю. Вже у XVIII ст. намітились основні тенденції українського музично-виконавського мистецтва, закладено фундамент його генези в наступних століттях.

Роль духових інструментів в історії української музичної культури, поза сумнівом, досить вагома, суттєва. Композитор, виконавець-педагог та інструментальний майстер упродовж століть визначали мистецтво гри на духових і ударних інструментах, стимулювали його розвиток. В сольних, камерних, оркестрових творах композитори з плином часу ставили перед виконавцями-духовиками дедалі складніші художні завдання. Відточуючи майстерність володіння інструментом, музиканти-духовики знаходили нові способи гри, звертались до найбільш прогресивних конструкцій інструментів, над удосконаленням яких постійно працювала допитлива думка інструментальних майстрів.

В основу історичної генези виражальних, віртуозних і конструктивних якостей духових і ударних інструментів перш за все закладено їхню оркестрову сутність. У цьому найбільше виявляється своєрідність історії духового виконавства та його зв’язку зі струнно-смичковим і фортепіанним мистецтвом. Функції духових інструментів в усій їхній певності реалізуються в самому оркестрі. Його роль змінювалась, зростала чи зменшувалась залежно від власне музичних і багатьох соціальних (позамузичних) умов та чинників.

Важливе завдання нашого дослідження полягало у висвітленні інструментальної еволюції в Україні, музичної творчості, яка весь час перебувала в динаміці, змінювалась під впливом естетичних і художніх потреб часу. Тільки на широкому соціальному тлі можна збагнути історичні основи музично-інструментальної культури українського народу, логіку розвитку в ній інструментально-виражальних засобів. Генеза духового інструментарію історично змінювалася. Скажімо, за доби романтизму в мистецтві зросла «вокальність» інструменталізму, змінилися тембральні засоби виразності (”тембральна інтонаційність”), спостерігалося тонке одухотворення інструментальних регістрів у всій багатогранності звукових можливостей. Кристалізуючись у музиці композиторів-романтиків, воно обов'язково надихало на трансформації в галузі інструментального строю до створення конструкцій, які б відповідали постійним запитам творчості. Але це уже тема окремого дослідження, в якому Інструментальну реформу ХІХ ст. належить трактувати як вище історичне, глибинно закономірне, підготовлене довготривалим процесом розвитку музичної культури. Адже перевтілення флейтово-язичкових і мундштучних інструментів знаменує не тільки хронологічний збіг зі зміною музично-стильових періодів, – з переходом від класицизму до романтизму, – але й у всіх деталях – відповідь художньо–естетичним запитам творчості.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Гинзбург С. Основные вопросы сравнительного изучения музыкальных инструментов. – Л.: “Музыкознание”. – 1928. – С. 53-96.
  2. Финдейзен Н. Очерки по истории музыки въ России с древнейших времен до конца XVIII века. – СПб. – 1907. – 288 с.
  3. Привалов Н. Музыкальные духовые инструменты рускаго народа. – СПб., 1906. – С. 76.
  4. Историко-этнографическое изслъдованіе. – СПб., 1906. – С. 84-85.

Назад Назад Догори Догори На першу сторінку На першу сторінку
Інформація про УЦКД   |  Наукові розробки  |  Бібліотека праць   |  Методичні розробоки  |  АІС ''Народна творчість''
Наш банер  |  Мапа сайту  |  Посилання  |  Контакти  |  Архів новин  |  Блоги науковців УЦКД
Обласні центри народної творчості  |  Голодомор 1932-1933 рр.
© Український центр культурних досліджень, 1994-2011 рр.
Адміністрація УЦКД може не поділяти точку зору авторів публікацій. Усю відповідальність за зміст та достовірність інформації матеріалу несе його автор. Адміністрація УЦКД залишає за собою право редагувати надані тексти. Усі права застережені. Відтворення, передрук матеріалів можливо
лише за письмовим дозволом адміністрації УЦКД. 		RSS
Каталог україномовних сайтів