|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
Бугальська С.І., ст. наук. співробітник Національного музею Тараса Шевченка ГОГОЛЬ І КИЇВ“Он был потомком наказного гетмана Михаила Дорошенко и Правобережного гетмана Петра Дорошенко, потомком наказного гетмана Якова Лизогуба и Левобережного гетмана Ивана Скоропадского. Он – внук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновского и офицера лейб-гвардии Измайловского полка Ивана Косяровского. По женской линии – породнен с Мазепой, Павлом Полуботком и Семеном Палием” [1].Йдеться про великого письменника, прозаїка, драматурга, критика, історика, публіциста Миколу Гоголя. Народився він 20 березня 1809 року у місті Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавскої губернії. Навчався у Ніжинській гімназії. Вперше побачив Київ 1827 року, коли приїхав сюди під час весняних канікул разом з учителем Ніжинської гімназії Білоусовим. Після закінчення гімназії в 1828 р., Гоголь разом з іншим випускником А.С. Данилевським (1809-1888), в грудні їде до Петербургу, мріє приїхати до Києва. У одному з листів до М. Максимовича письменник повідомляє про свої плани їхати в Київ, де мав намір очолити кафедру Київського університету. Про місто письменник неодноразово згадує у переписці: “Я також думав: Туди! Туди! В Київ, в древній, прекрасний Київ! Він наш, він не їх, – не правда? Там чи навкруг нього дихають діла старини нашої... Мені надоїв Петербург, чи краще не він, а проклятий клімат його: він мені допікає... якщо ми займемо з тобою київську кафедру, багато можна буде зробити добра. А нове життя серед такого хорошого краю!...” [2]. Про Київ згадує письменник і в листі до О.С. Пушкіна в грудні 1833 року: “Я захоплююсь, коли уявляю, як закипить праця моя в Києві...Там закінчу я історію України. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень…”. Однак спроби М.В.Гоголя добитися посади ординарного професора в Київському університеті не увінчалися успіхом. Однією з перешкод на шляху переїзду М.Гоголя в Київ був попечитель київського навчального округу Брадке. Та, попри це, мрія про Київ не полишала письменника. Вже у серпні 1834 року він просив свого друга Максимовича: “Будь ласка, довідайся, чи є в Києві на продаж місця для будинку, якщо можна, з садочком і, якщо можна, де-небудь на горі, щоб хоч трошки Дніпро було видно з нього, і, якщо знайдеться, то повідомиш мене, я не забарюся тобі надіслати гроші” [3]. Влітку 1835 року письменник жив на Полтавщині в селі Василівка. Повертаючись до Петербургу, він вирішив знову побувати в Києві. 20 липня М.В.Гоголь пише Максимовичу: “Буду неодмінно у Києві, зробивши 300 верств кругу”. Після чого разом із А.Я. Данилевським заїжджає в Київ до М.А.Максимовича. Максимович займав тоді квартиру в домі Катеринича на Печерську (недалеко від старого Микільського монастиря). Пробув письменник у місті лише п’ять днів. Звідси Гоголь відправлявся на прогулянки по Києву й його околицям у супроводженні Максимовича чи когось із товаришів за ніжинською гімназією, що служили в Києві. Бував у Лаврі, де милувався панорамою з найвищої споруди – Великої дзвіниці. Він навіть написав там своє ім'я, – але з тих пір на дзвіниці побувало стільки аматорів робити те ж саме, що власноручного автографа Гоголя ми вже не знайдемо. Любив бувати на горі біля церкви Андрія Первозванного і споглядати звідти Поділ і дніпровські луги. Зі спогадів М.А.Максимовича дізнаємося, що приїзд до міста мав великий вплив на Гоголя: “Я думаю, что именно в то лето начался в нем крутой переворот в мыслях – под впечатлением древнерусской святыни Киева, который у малороссиян ХVІІ века назывался “Русским Иерусалимом”…побывали у Андрея Первозванного; там я оставил его на северо-западном угле балкона, отлучаясь по делам к попечителю; а когда вернулся, я нашел его возлежащим на том самом месте… Гоголь особенно полюбил вид оттуда на Кожемякое удолье и Кудревец….” [4]. Під час перебування Гоголя у Києві 1835 року трапився з Миколою Васильовичем один випадок. Цей сюжет переказував у 1887 році в газеті “Киявлянин” син педагога Павла Рудановського, який працював разом з Данилевським. На Подолі, де сьогодні вулиця Сагайдачного, є красива будівля у стилі еклептики з датою на фасаді “1898” – архітектурна пам’ятка України. Раніше на її місці була невеличка будівля – книжковий магазин з бібліотекою, що називалась “кабинетом для чтения новостей русской словесности”. Її власник, відставний капітан Павло Должіков, називав свій заклад “аптекою для душі”. Коли П.Должіков дізнався, що Гоголь приїде до Данилевського в гості, то просив, аби той порекомендував письменнику його “аптеку”. Якось М.В.Гоголь сам зібрівся на Поділ і трапилось так, що, проходячи повз бібліотеки П.Должікова, Гоголь звернув увагу на виставлене опудало; зупинившись біля вікна, вирішив заховатись від дощу в бібліотеці, погортати там деякі книжки й запитати у хазяїна, для чого він виставив у вікні зовсім не годяще для бібліотеки опудало. У бібліотеці його зустрів сам Должіков і, побачивши перед собою непримітного, погано вдягненого чоловіка, грубо спитав його: “Що вам потрібно?” – “Ось зайшов до вас перечекати дощ, – відповів Гоголь, – до речі...” Але Должіков не дав йому навіть договорити “Перечекати дощ?! Це вам що, кабак? Ідіть геть!” – “Тепер я розумію, – сказав спантеличений таким прийомом Гоголь, – навіщо у вас опудало – це ви у вікні стояли”, і поспішив вийти з бібліотеки. Прийшов Гоголь до Данилевського мокрий і сердитий. Зайшовши у кімнату, він одразу, не звертаючись ні до кого, спитав: “Що за свиня у вас у бібліотеці?” “А ти звернув на неї увагу?” – запитав його Данилевський, – якщо зайшов туди, то добре зробив, мене навіть Должіков про це просив, а я й забув передати тобі його прохання”. – “У цьому і справа, що там, значить, було дві свині, – відповів Гоголь, – одна у вікні, а інша – в самій бібліотеці”. Вже після від’їзду письменника Должіков дізнався, з ким він так обійшовся, і у відчаї готовий був рвати на собі волосся: “Чому ж він не сказав мені хто він?!” [5]. На Липках в одному з садків, у флігелі, жив Олександр Данилевський. Ще в 1930-х роках історичний будинок був зламаний, а натомість з'явилася величезна житлова будівля для працівників НКВД (тепер – вулиця Богомольця, 7). Саме тут зупинився М.В.Гоголь, коли втретє приїхав до Києва у 1848 році, повертаючись із закордонної подорожі (паломництва в Єрусалимі). Страшенно скучав, бо в цей час Данилевський як інспектор пансіону цілими днями був зайнятий на екзаменах. Письменник побачився з М.Максимовичем, Ф.Чижовим. Познайомився з А.Марковичем. Був присутній на вечорі у М.Юзефовича і невдовзі знову поїхав у Василівку. Ось таких три невеличкі приїзди зробив М.В.Гоголь до Києва. Місто ми зустрічаємо у літературній спадщині М.В.Гоголя. Так, герої творів “Вiй”, “Тарас Бульба”, пов'язанi з Подолом, його старовинними вуличками та майданами. Вони переносять нас до XVII, XVIII ст., дозволяють уявити себе серед семiнаристiв – то синiв старого Бульби, то Хоми Брута i Тиберiя Горобця. Письменник допомагaє уявити, як у тi далекi часи вранцi Подiл заповнювався галасливим та численним натовпом семiнаристiв та бурсакiв у довгому чорному вбраннi, що нагадувало попiвське. У творі “Вiй”, М. В. Гоголь пискав: “Как только ударял в Киеве поутру довольно звонкий семинарский колокол, висевший у ворот Братского монастыря, то уже со всего города спешили толпами школьники и бурсаки. Грамматики, риторы, философы и богословы с тетрадями под мышкой брели в класс ... торговки дергали за полы тех, у которых полы были из тонкого сукна ... философов и богословов они боялись задевать, потому что они всегда любили брать только на пробу и при том целой горстью”. Ім’я М.В.Гоголя залишилося на карті Києва. До 50-ліття із дня смерті, у 1902 році, одну з вулиць назвали Гоголівською. Тоді ж на фасаді Троїцького Народного дому (сьогодні Театр оперети) з’явився бюст Гоголя, що зберігся досі. На честь М.В.Гоголя називали школи, бібліотеки (бібліотека ім. М.В.Гоголя знаходиться за адресою вул. В. Васильківська, 136) [5]. На Андріївському узвозі є гоголівський “Ніс”. Цей ніс в обрамленні вусів висить на домі під номером “34”. Автор скульптури художник Олег Дергачов створив ескіз, відлив фігурку і подарував її галереї “Триптих”, в якій раніше працював. Існує легенда, що якось М.В.Гоголь йшов по Києву, у дощовий день, якраз повз будинку, де сьогодні розташовано галерею “Триптих”. Він мав сильну нежить, тому в голові крутилися думки про ніс. Так і зародилася ідея створення твору “Ніс” [6]. А в 1982-му році скульптор Олександр Скобліков поставив на Русанівці пам’ятник письменнику. Бронзовий Гоголь тепер постійно дивиться на Дніпро. На жаль, не достатньо добре висвітлений творчий і життєвий шлях М.В.Гоголя у музеях столиці України. Лише в Національному музеї літератури України ми можемо побачити скромну експозицію, присвячену великому письменнику. В експозиції експонуються копії автографів, деякі видання книжок, твори українських художників, на роботах яких ми можемо побачити рідні місця М.В.Гоголя. В Національному музеї історії України, у відділі ХІХ століття, у вітрині експонується видання “Вечори на хуторі біля Диканьки” та носова хустинка М.В.Гоголя. Досить скромні і непримітні, як на мене, “експозиції” такій великій людині. Ім’я М.В.Гоголя – це ім’я, що має велику цінність для українського мистецтва. Письменник, чиї твори покорили серця мільйонів читачів кількох століть, постать, що залишила яскравий слід в історії літератури, цінується далеко за межами України. Життя і творчість митця глибоко досліджується філологами та літературознавцями, тоді як вони мало відомі іншому колу дослідників, зокрема, музеєзнавцям. Доцільним було б розробити методичний план екскурсії “Київськими шляхами М.В.Гоголя”. Завдяки цій роботі періоди життя письменника в Києві у деталях стануть відомі серед загалу. Ці дослідження також дадуть змогу зберегти місця Києва. в яких бував і жив письменник, від руйнувань часом і людством. На жаль, багато чого вже втрачено, наприклад, будинок на Липках, де жив Гоголь у Данилевського, бібліотека П.Должікова на Подолі. Прикро, що великому письменнику присвячено так мало уваги в столиці України, насамперед, у сфері музеєзнавства. Але в наших силах увіковічнити пам’ять про ці місця – хоча б розповіддю і вшануванням. Можна лише сподіватися, що дослідники, науковці, музеєзнавці звернуть увагу на цю проблему та не залишаться до неї байдужими. І через декілька років всі ми будемо мати змогу почути захоплюючу оповідь про життя письменника в Києві і відвідати ті місцях, в яких побував М.В.Гоголь та про які ми навіть не здогадуємося. Використані джерела:
|
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
