Вітчизняний та європейський досвід наукового вивчення ніцшеанського бінаризму

Сьогодні не можна знайти жодного мислителя сучасності, в творчості якого в явній або прихованій формі не були б присутні ідеї, почерпнуті у Ніцше. Так, американський мислитель Б.Магнус вбачає в філософії постмодернізму відродження ідей Ніцше і говорить про безпосередній вплив вихідних установок його філософії на Гайдеггера, Ліотара, Фуко, Дельоза, Гваттарі [3, 138]. Самі ж представники постмодерністського філософського дискурсу високо оцінюють значення творчої спадщини Ніцше і в своїх творах досить часто посилаються на його ідеї.

Важливими для розуміння постмодерністських ідей є погляди Ніцше на сутність нігілізму і можливості його подолання (оскільки існує точка зору на постмодернізм як на найбільш радикальну форму нігілізму), ідея вичерпності платонівсько-гегелівської філософської традиції та обмеженості сформованого в її межах раціонального типу мислення, неприйняття будь-якої метафізичної концепції, яка претендує на повне і всеохоплююче пояснення сфери реальності що розглядається, такі положення як “переоцінка цінностей”, “смерть Бога”, “вічне повернення”.

Культура мислиться філософом як сфера, головною характеристи-кою якої є моральний “ресентимент”, “генеалогічний” аналіз якого Ніцше здійснює як і з культурологічної, так і з психологічної точки зору. В роботі “Народження трагедії із духу музики” філософ на основі опозиції “діонісійського та аполлонічного” начал аналізує походження естетичного символу як такого.

У сучасній філософській і культурологічній думці в опозиції “діонісійське-аполлонічне”, як правило, вбачають жорстоку антитезу двох непо-єднуваних принципів (які відповідно символізують емоційну й розумову сфери) і не виходить за межі класичної європейської метафізики, цілком вкладаючись у традиційну схему бінарних опозицій: розум-тіло, душа-плоть. Але, на мою думку, мова йдеться про дещо інший ступінь їхньої відповідності. Так, на думку українського дослідника, представника Київської антро-пологічної школи Т.Лютого, своїм тілесно-речовинним втіленням діонісійський дух “Істинно Сущого”, “Першоєдиного” зобов’язаний аполлонічному, подібно до того, як у грецькій трагедії символіка поетичної словесності і мелос “співіснують як символічні “органи” взаємного доповнення” [4, 138].

Варто відмітити вплив ідей Ніцше на формування постмодерністського уявлення про “розщеплення” суб’єкта. В “Генеалогії моралі” чітко окреслюється наступна бінарна опозиція: людина благородна (як прообраз надлюдини) – людина ressentiment. Головний методологічний докір Ніцше полягає у тому, що мислення моральними цінностями обмежує теоретичну “оптику”, веде до декадансу, “десегрегації інстинктів”. З точки зору Ніцше, оманлива, перекручена форма волі людини ressentiment, котра поринула в себе через слабкість організму є більш вульгарною і немічною, аніж щира, жорстока Воля енергійної і звиклої до перемог істоти. Тим самим Ніцше віднаходить теоретичне обґрунтування для всієї психопатології “розщеплення” особистості, що виникає тоді, коли суб’єкт, не знаходячи об’єкта за межами себе, втілює його в собі, обертає на нього свою волю і дію.

Постмодерністи приймають положення Ніцше про те, що реальність є ірраціональною і не піддається контролю з боку розуму. Матеріальний світ, який ми сприймаємо органами відчуттів, являє собою примітивну форму афектів, в “якому ще замкнене в потужній єдності все те, що потім в органічному процесі від’єднується і оформлюється” [7, 270].

Говорячи про філософію Ф.Ніцше не можна обійти увагою одну з її ключових опозицій – смерть Бога – прихід Надлюдини. Ця опозиція ставить питання до всієї європейської культури ХХ ст. Ніцше проводить паралель між нігілізмом і хворобою, якою необхідно перехворіти, виключно для того, щоб прийти до нового світовідчуття. На думку філософа, нігілізм – це є не “початком кінця”, а великою “вихідною точкою”, за якою стара картина світу вже не відповідає новим реаліям, а нова ще не сформувалась: “… ми загубили підґрунтя, яке давало можливість жити, – ми деякий час не можемо зрозуміти, куди нам йти…” [5, 47]. Але, з точки зору Ніцше, нігілізм, як “патологічно проміжний стан” європейської культури може бути подоланий: ми повинні переконатися в наївності своїх ідеалів і усвідомити той факт, що “світ має, можливо, незрівнянно більшу цінність аніж ми можемо собі уявити” [6, 49].

На вчення Ніцше про “волю до влади” і “прихід надлюдини” спирається Ж.Дельоз у своїй концепції щодо ствердження життя. З точки зору Ж. Дельоза нігілізм заперечує не стільки буття, скільки становлення і багатоманітність. Філософ, на противагу нігілізму, пропонує чотири фігури перетворення цінностей. Перша фігура перетворення цінностей передбачає, що становлення не повинне знецінюватися, поглинатися Буттям, а множинність – зводитись до Єдиного. Друга фігура перетворення цінностей формулюється Дельозом як утвердження ствердження, роздвоєння ствердження. Багатоманітність не тотожна Єдиному, становлення Буттю. Буття і Єдність філософ наділяє новим змістом. Єдністю Делез називає Багатоманітність, як таку, а становлення зветься буттям. Мислитель, у дусі постмодерністських установок розуміє Єдність, як роздроблену множинність, що включає окремі елементи, вільні як від влади будь-якої структури (логічної, граматичної та ін.), так і від влади суб’єкта. З’єднання та розсіяння цих елементів і складає істинне становлення. Третя фігура перетворення цінностей показує, що становлення більше не протистоїть буттю, багатоманітність – Єдиному. Єдність багатоманітності і Буття становлення Дельоз стверджує через ніцшеанську концепцію “вічного повернення”: повертається не те ж саме, “…повертається лише одне твердження, тільки таке, що може бути стверджене, тільки радість повертається назад” [1, 53].

На четвертому етапі перетворення цінностей, філософ стверджує про появу Надлюдини, як осередку в Людині всього, що може бути стверджене. Це “вища форма того, що є, тип представлений у вибірковому бутті, породження і суб’єктивний початок цього буття” [2, 54].

Філософія Ніцше значним чином вплинула на формування сучасного філософського дискурсу. Творче переосмислення його спадщини в контексті постмодерністський концепцій є актуальним і сьогодні.

Використані джерела:

Делез Ж. Ницше / Жиль Делез. – СПб, 1989. – Т.1. – 130 с. [53].
Делез Ж. Ницше / Жиль Делез. – СПб, 1989. – Т.1. – 130 с. [54].
Кроукер А. Постмодернистская сцена: экспериментальная культура и гипе-рэстетика / А.Кроукер, Д. Кук // На путях постмодернизма. – М., 1995. – 143 с.
Лютий Т. Розумність нерозумного / Тарас Лютий. –Київ: Прапан, 200. – 419 с.
Ницше Ф. Воля к власти / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.1. – 475с. [47].
Ницше Ф. Воля к власти / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.1. – 475 с. [49].
Ницше Ф. Генеалогія морали / Фридрих Ницше. Собрание сочинений: в 2 т. – Москва, 1989. – Т.2. – 475 с.

Догори

На першу сторінку

© Український центр культурних досліджень, 1994-2012 рр.
Адміністрація УЦКД може не поділяти точку зору авторів публікацій. Усю відповідальність за зміст та достовірність інформації матеріалу несе його автор. Адміністрація УЦКД залишає за собою право редагувати надані тексти. Усі права застережені. Відтворення, передрук матеріалів можливо
лише за письмовим дозволом адміністрації УЦКД.

	Народні аматорські мистецькі колективи		«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України»
	Народне мистецтво карпатського регіону України		Фольклорні колективи України

ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ НІЦШЕАНСЬКОГО БІНАРИЗМУ

Використані джерела: