|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
Кононенко Є.А., наук. співробітник УЦКД ТЕ, ЩО НЕ ВМИРАЄOpus Magna Лесі Українки, вінцем її творчості традиційно вважається драма-феєрія “Лісова пісня”. Цей текст належить до скарбниці української літератури, але водночас “Лісова пісня” є дуже популярною серед українців. Цей текст люблять не лише ті, хто є традиційними читачами класики, але й широкі верстви. Навіть якщо читали його лише один раз в курсі шкільної програми. “Лісова пісня” є популярним українським народним брендом, яким названо цукерки, кав’ярні, кондитерські, готелі, туристичні центри тощо. І те, що названо святим для кожного українця іменем “Лісова пісня”, презентується як найкраще, будь то туристична база на Шацьких Озерах, комплект білизни чи жіночі прикраси із самоцвітами. В деяких містах Волині є не тільки вулиці Лесі Українки, які наявні мало не в кожному населеному пункті України, але й вулиці Лісової Пісні. На Волині (в Лесиному краї) відбуваються щорічні фестивалі Лісової пісні. Музей Лесі Українки в Колодяжному нещодавно відкрив свій філіал – музей Лісової пісні. І головне, що всі бодай в загальних рисах знають зміст “Лісової пісні” і зворушливо люблять цей літературний твір. І навіть коли хтось байдужий до “Лісової пісні”, той про це мовчить, не дозволяє собі зневажливих зауваг, як це буває із текстами шкільної програми, що “дістали”. Є всі підстави говорити про “Лісову пісню” як про факт популярної культури, культурне явище, що можна проаналізувати за класичною культурологічною схемою, яка містить п’ять головних аспектів: створення – споживання – сформовані ним репрезентації – пов’язані з ним ідентичності – регулювання цього явища.Почнемо з кінця, з регулювання. “Лісову пісню” включено до шкільної програми з української літератури. Також балет “Лісова пісня” введено до постійного репертуару багатьох оперних театрів, він є елементом національно-естетично-патріотичного виховання українських підлітків. Юним українцям “згори” неодноразово повторюють, що “Лісова пісня” – це коштовна перлина української літератури. Але любов до “Лісової пісні” не тільки накидають згори, її ще й підхопили знизу. Отже, це таки явище популярної культури України. І, за свідченням вчителів української мови, шкільні твори по “Лісовій пісні” найбільшою мірою сприяють відвертості учнів та учениць, іноді висловленій незграбно, проте щиро. Щодо створення цього шедевру. Всі знають, про це говорять у школі і регулярно нагадують поза школою, гріх не знати, що свою “Лісову пісню” Леся Українка написала дуже швидко, десь за два тижні, і писала вона її у стані творчого екстазу, коли письменник не пише сам, а небесний дух диктує йому. Написала вона його в Грузії в 1911 році в першій половині серпня. Саме в ці дні й відзначаються роковини “Лісової пісні”, відбувається фестиваль “Лесині джерела” на батьківщині великої поетеси в колишньому Звягелі, нинішньому Новоград-Волинському. Щодо споживання. Як вже говорилося, в Україні “Лісову пісню” таки направду люблять. Багато літературознавців запропонували свої оригінальні інтерпретації “Лісової пісні”, цей твір породив широку герменевтику. Але жодна з інтерпретацій не дає відповіді на запитання, чому “Лісову пісню” так люблять в Україні. То ж згадаймо контроверсійні слова відомої інтелектуалки С’юзен Зонтаг, яка вважається одним зі світових авторитетів в галузі культурних досліджень. Вона писала у своїй славетній праці “Проти інтерпретації”: “Як вихлопні гази й фабричні дими, які забруднюють міську атмосферу, так і виверження різних інтерпретацій мистецтва сьогодні отруюють нашу чуттєвість… Замість герменевтики нам потрібна еротика мистецтва”. Отже, звернімося до еротики “Лісової пісні”. Чим же так приваблює ця сумна любовна історія широкі кола читачів? Певне, в цьому тексті є таємниця, яку відчувають не лише ті, хто намагається її шукати, але й усі читачі. Тут справа і в прекрасній мові драми-феєрії, де білий вірш межує із класичним. Справа – у її невеличкому обсязі, на відміну, наприклад, від типологічно подібного, проте дуже довгого “Пер Гюнта” Ібсена. Справа ще й у тому, що наша “Лісова пісня” не є моралізаторською, навпаки, сперечається із основними народницькими виховними стереотипами, які ще й досі нав’язуються юним українцям у процесі здобуття середньої освіти. Як би не окреслювали основний конфлікт “Лісової пісні” літературознавці, але для непосвячених читачів це конфлікт між житейським і високим. І така авторитетна особа, як національна поетеса, виступаючи арбітром у цьому вічному двобої між буденним і небуденним, однозначно, без будь-яких вагань визнає перемогу небуденного, хоча такий висновок не є тривіальним для логіки щоденного життя. В сучасній українській культурі ще й досі не відійшов у минуле той народницький жіночий стереотип чепурної моторної господарочки, привітної, веселої, працьовитої, яка має значно більше шансів знайти особисте щастя, аніж вразлива душа, відкрита до великого кохання. Леся Українка зовсім не заперечує світу тілесного кохання. Світ “Лісової пісні” – то аж ніяк не строгий світ лицарського поклоніння далекій дамі, якої неможна бажати як земну жінку. Перша дія драми-феєрії вся наповнена тремтячими поцілунками і обіцянками солодких любощів лісової дівчини й людського хлопця, це приклад якісного еротичного письма. Але фінал третьої дії вже наповнений іншими смислами. Яким прекрасним не було б єднання тіл, – єднання душ є чимось іще прекраснішим. Цей висновок із “Лісової пісні” із трепетом сприймається усіма, хто познайомився із цим воістину геніальним текстом. Хоча всі знають, що Мавка є лісова дівчина, але вона не є суто фольклорною сутністю, в ній певною мірою зосереджено й український інтелект. Адже мова у Мавки багата, вона вживає речення складної синтаксичної конструкції, її гідність – то не просто гідність селянської дівчини, то вже гідність особи, прилученої до надбань світової етики, дарма що Мавка ніколи не виходила з лісу. Цілком логічно, що Мавка сприймається як alter ego Лесі Українки, яка, знов таки, “жива і вічно буде жити, бо в серці має те, що не вмирає”. І візуальний образ Мавки засвоєний українцями так само міцно, як і візуальний образ самої Лесі. Візуальний образ Мавки наявний в український популярній культурі на всіх рівнях. Він є і в високому мистецтві, і у фольклорних імітаціях. Іноді той образ спримітизований до кітчу. Його можна побачити у вигляді панно на стінах навчальних закладів, в оздобленні кабінетів української мови й літератури, і взагалі в будь-яких візуальних контекстах, де варто підкреслити ніжну українську душу, джерельну чистоту вкраїнської вдачі. Якщо йдеться про репрезентацію “Лісової пісні”, то варто відзначити ще й такий момент. Головний персонаж п’єси є музикантом, вірніше –композитором і виконавцем. І, разом з тим, при своїй популярності “Лісова пісня” популярної звукової репрезентації не має, хоча Леся Українка разом із текстом “Лісової пісні” подала й ноти мелодій, які награє Лукаш. Але ці мелодії не увійшли в популярний обіг. Загалом, “Лісова пісня” надихала композиторів неодноразово – це і опера Віталія Корейка, і рок-опера російського композитора Володимира Назарова, який написав і арію Мавки для спектаклю “Лісова пісня” на Бродвеї. Певне, створення конгеніальної музики до “Лісової пісні”, яка б стала візитівкою цього геніального тексту, ще попереду. Але балет на музику Миколи Скорульського, який не вкинув в популярний обіг яскравих мелодій на кшталт Лускунчика чи Лебединого озера, посилив візуальний образ лісової Мавки. Любовна історія “Лісової пісні” є і зрозумілою всім, але водночас не є тривіальною. Можна знайти у світовій літературі декілька типологічно подібних творів, але жоден не є повністю ідентичним нашій “Лісовій пісні”, де б так сильно було відпрацьовано той духовний вимір, з яким свідомо чи несвідомо ідентифікують себе мало не всі читачі. Ця історія кохання ніякою мірою не є кітчевою, хоча й сама породила кітч – хоча б у вигляді створення торгівельного бренду, про що було сказано на початку. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
