|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
Соколова К.О., аспірант ДАКККіМ НАЦІОНАЛЬНО СПРЯМОВАНІ СУБКУЛЬТУРНІ ТЕЧІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВСучасні глобалізаційні процеси та кардинальні трансформації в країнах Східної та Центральної Європи спричинили розвиток так званого “етнічного парадоксу”. Він полягає в проявах одночасно двох тенденцій: з одного боку – посилення взаємозалежності сучасних суспільств, об’єктивні рин-ково-економічні і техніко-технологічні вимоги провокують послаблення міждержавних кордонів, стимулюють міжнародну міграцію та інтеграцію. В той же час, ці ж процеси стають причиною значного посилення етнічно зумовленої самосвідомості та націоналізму.Таким чином стрімко з’являються все нові і нові етнічні конфлікти. Їх загострення спостерігається в різних європейських суспільствах в останні роки, що підтверджує відому тезу, аргументовану Ентоні Річмондом, щодо інтенсифікації в сучасному світі малих комунікативних соціальних мереж, які формуються під впливом активної міграції і сприяють розвитку пери-ферійного мовного і етнічного націоналізму як прагнення зберегти національну ідентичність. Така потреба у етнічній (в тому числі етномовній та етнорелігійній) винятковості і територіально-політичній самостійності етнічних і мовних груп провокує відродження периферійного націоналізму (як зворотної сторони інтенсивної міграції і посилення прозорості національних кордоні), що в свою чергу веде до націоналізму “великого” суспільства [1]. В результаті цього поглиблюється етнізація політики і політизація етнічності, до яких повертається Європа, стають викликом для дослідників і політиків, здавалося б, минулих з часів Другої світової війни проблем. В реальності данні проблеми в сучасному контексті набувають нових рис, в рамках яких міжетнічні відносини і периферійний націоналізм набувають надзвичайно актуального значення. В зв’язку з цим специфіка і перспективи розвитку стратегій соціетальної інтеграції та взаємодії недомінуючих етнічних спільностей з “великим” суспільством в рамках національно-територіальних кордонів набуває великого значення [1]. Невирішені економічні і культурні проблеми, як і надмірний тиск зі сторони політичних інститутів, може спровокувати міжетнічні та внутрішньо етнічні конфлікти. Крім того, процес інтеграції не може бути вільним від впливу владних відносин, індивідуальних і групових амбіцій а також прагнень до домінації або незалежності. Такі прагнення у більшій чи меншій мірі проникають у всі сфери міжетнічних взаємодій. Відкритим залишається питання про наслідки такого проникнення, чи про те, при яких умовах таке проникнення може розпалювати міжетнічні конфлікти або, навпаки, сприяють успішній соціетальній інтеграції етнічної спільності. Сьогодні можливо вважати доведеним необхідність і наявність багатоманітності шляхів та форм соціетальної інтеграції локальних спільностей і домінантного суспільства. В першу чергу тому, що у випадку слабкої системної інтеграції і слабкої інституціональної ефективності суспільства процес соціетальної інтеграції веде до посилення зчепленості етнічної спільності. Останнє може спровокувати тенденції сепаратизації спільності у взаємодії з “домінантним” суспільством. Взаємодія інститутів, індивідуальних і групових інтересів у виявлені характеру процесів соціетальної інтеграції не підкорюються причинним відносинам. Якщо інституціональна система не здатна задовольнити важливі потреби етнічної спільності, спільність здатна культивувати власні життєві форми, “заповнюючи” провали суспільної системи, і створюючи умови для дублікації інституціональних форм життєдіяльності спільності. Дуплікація інституціональних форм провокує розвиток “паралельного суспільства” з власними регулятивними і підтримуючими механізмами. Такі процеси, як показує світовий досвід, обов’язково викликають прояви, так званої, етнічної нетолерантності з боку “домінантного” суспільства, що й не видається дивним, з огляду на те, що “паралельні суспільства” не завжди дотримується елементарних державних законів, не ка-жучи про культурні; або навіть зазіхання на домінацію. Подібні тенденції вже спостерігаються в українському соціокультурному просторі, і що найнесподіваніше, зі сторони модерних меншин, в чиї інтереси подібні явища за логікою входити не мають. Тому важливо докладати зусиль для недопущення цього згубного для українського суспільства явища. Доречі, рівень етнічної нетолерантності є одним з найбільш важливих індикаторів потенціальної нестабільності в країні. За результатами соціологічних досліджень також можна побачити ріст ксенофобії серед населення України. І хоча серйозні етнічні конфлікти поки що не спостерігаються, рівень злочинності на етнічному та расовому ґрунті зростає. За даними моніторингу, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології з 1994 по 2007 роки рівень ксенофобії в Україні значною мірою зріс. Серед причин цього явища дослідники виділяють декілька основних. По-перше, це зниження рівня добробуту населення і ріст рівня бідності, зменшення кількості представників середнього класу, тощо. По-друге, збільшення кількості міжетнічних конфліктів у світовому масштабі, тобто війни та конфлікти за межами України, які широко освітлюються засобами масової інформації і стають медіа-подіями (війна в Чечні, Афганістані, на Балканах, в Іраку); захоплення заручників в Москві та подій 11 вересня 2001 року в США. Варто відмітити, що найбільш високі показники ксенофобії виявлені стосовно “не слав’янських” та модерних етнічних груп [2]. Така статистика є дуже показовою і навіть символічною для Українського суспільства. Вона вказує на необхідність для громадськості та владних структур взяти до уваги та під контроль вищезгадані неоднозначні та важливі тенденції в українському суспільстві, вжити заходи щодо зникнення їх причин, а не “лікувати” прикрі наслідки. Такими наслідками, в тому числі, є поява агресивно настроєних національно спрямованих суспільних та політичних організацій, угруповань та субкультурних спільностей в широкому сенсі. На даний момент існують і інші тенденції, знакові для трансформаційних процесів доби глобалізації. Такі, наприклад, як приріст кількості національно спрямованих субкультурних рухів та посилення їх ролі в суспільстві. Цьому сприяє виникнення ситуації духовної кризи в соціумі, коли зменшується креативний потенціал даного суспільства, немає різновидів алгоритмів культурно-творчої діяльності, коли духовні потреби більшості громадян не задовольняються. Найактивніший розквіт цих субкультур припадає на час, коли послаблюється соціальний контроль і неефективно діють традиційні інститути соціалізації, такі як родина, школа, ВУЗ, традиційна церква, суспільні організації, коли суспільство занурюється в стан аномії, виникає плюралізм ціннісних систем і більшість членів суспільства втрачає ціннісно-смислові орієнтири своєї діяльності. Загальновідомо, що інкорпорація цінностей і норм будь-якої субкультури в ядро традиційної культури суспільства обов’язково впливає на стан духовної атмосфери в соціумі, а ступінь впливу певної субкультури на культуру усього суспільства залежить від її спроможності задовольняти існуючі потреби соціальних груп, відповідати на нагальні проблеми, пропонувати альтернативні варіанти їх вирішення. З огляду на це можна зробити висновок, що масова поява та стихійна активізація національно спрямованих субкультурних рухів викликана реакцією суспільства на інтенсифікацію глобалізаційних процесів та пов’язаних з ними наслідків. Використані джерела:
|
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
