Упорядкувати пошук: ISBN тема автор ключове слово      
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У СВІТЛІ ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ 2012 РОКУ ЯК РОКУ КУЛЬТУРИ ТА ВІДРОДЖЕННЯ МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ ІХ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва. Матеріали, том I ... ПЕРЕМОЖЦІ XХ Всеукраїнського відкритого конкурсу читців імені Тараса Шевченка ... ПЕРЕМОЖЦІ
XХ Всеукраїнського відкритого конкурсу читців імені Тараса Шевченка ...		 Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного мистецтва (ткацтво-килимарство) Всеукраїнський семінар-практикум викладачів художніх шкіл з декоративно-прикладного ...
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка
О Г О Л О Ш Е Н Н Я
Український центр культурних досліджень повідомляє, що в період з 14 по 18 травня 2012 року в м. Києві відбудеться Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка - відкритий для учасників з України та зарубіжних країн ...
Докладніше
Народні аматорські мистецькі колективи «Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України»
Народне мистецтво карпатського регіону України Фольклорні колективи України Фольклорні колективи України
 Інформація про УЦКД  Наукові розробки  Бібліотека праць  Методичні розробоки  АІС "Народна творчість"

Українська English Наш банер Мапа сайту Посилання Контакти На першу сторінку

Рукописи книжок

Євгенія Кононенко

Великі люди - універсальне й національне:
огляд аналогічних телепроектів в інших країнах

Духовне життя будь-якої спільноти – культурної етнічної, расової, релігійної, а тим більше держави неможливе без великих людей, істина, висловлена багато разів. Американський філософ Ральф Уолдо Емерсон писав: «Вірування у великих людей лежить у нашій природі. Всі міфології починаються з напівбогів: обставина величава, поетична. Їхній дух ширяє над усіма». І далі: «Знайти велику людину – ось мрія юності і одне з найважливіших прагнень зрілого віку».

Це одна з причин того, що проекти штибу Great Britons, Unsere Besten, De grootse Belg, Mari Romani, Les Plus Grands Francais des tous les temps, та й наші Великі Українці привернули велику увагу як громадян цих країн, які підтримали ці проекти своєю участю в них, так і численних коментаторів-журналістів, науковців.

Але успішність вищезгаданих телешоу має й інші причини, не такі пафосні, як відзначені американським філософом-моралістом. Справа ще у досить великій популярності різного роду рейтингів серед найширших кіл споживачів медіа-продукції. Любов до рейтингів свідчить про внутрішню потребу ранжування об’єктів, встановлення їх ієрархії, притаманну мало не кожній людині. Потреба структурувати сукупність різнорідних сутностей є своєрідною формою опору хаосу, спробою надання гармонії невпорядкованому простору. Так, рейтинги - то досить спрощена форма впорядкування хаосу, але все одно - то спроба встановлення порядку, любов до якого серед споживачів медіа-продукту, певне, й приваблює його виробників.

Постмодерна культурна ситуація характерна й тим, що в процесі укладання численних рейтингів плутаються минущі й «вічні» ієрархії. До списків потрапляють не лише оті великі люди, герої, про яких писали Емерсон або Карлайль, а й топ-моделі, футболісти та діючі політики. За потраплянням тих чи інших історичних особистостей на перші місця ієрархій «на всі часи», до числа героїв-державників чи національних поетів, також свого часу стояли «земні» обставини, які сьогодні забулися. Тим, хто не сприйняв остаточно постмодерної культурної ситуації, наявність «позачасових» ієрархій сприймається чимось самозрозумілим, вищим за сьогоденні медійні рейтинги. А пересічним споживачам культурного медіа продукту подобаються проекти, де в складанні рейтингів беруть участь вони самі. Головне – щоб режисери шоу викликали в учасників необхідний азарт, бажання бачити «свого» кандидата в числі переможців. І тому сусідство в популярних рейтингах постатей, які наступне покоління забуде, із тими, кого в тій чи іншій формі пам’ятатиме, є ознакою сучасного культурного простору.

У світлі усього цього проект «Великі Британці», здійснений каналом ВВС у 2002 році, виявився дуже успішним і привернув велику увагу британських телеглядачів. Потім цей формат купили в багатьох країнах Європи, у США та Канаді. Щойно завершився проект «Великі українці», який проходив то мляво, то з певним пожвавленням, але, чий скандальний фінал зібрав чи не більше відгуків у пресі, ніж весь хід проекту.

Цей проект, а також і скандал навколо нього, вкотре поновив дискусію про те, якого роду постаті потрапляють до різного роду списків великих постатей і чому. Нагадаємо, скандал, пов'язаний із «Великими українцями» полягав у тому, що, коли вже було сформовано десятку, куди потрапила й одіозна постать лідера ОУН Степана Бандери, це несподівано викликало велику активність прихильників проукраїнського проекту України. Неоднозначний політик, який у народній свідомості водночас асоціюється і з незламною боротьбою за незалежність України, і з терористичними методами боротьби та надмірною жорстокістю до мирного населення, якого, підтримують далеко не всі національні свідомі, раптом побачили в Бандері тільки першу його іпостась і стали активно голосувати за цього «великого». І в останні дні перед фіналом зусиллями деяких учасників проекту було виведено на перші позиції князя доби Київської Русі Ярослава Мудрого та російськомовного лікаря Миколу Амосова. Керівник проекту Вахтанг Кіпіані обурено залишив телеканал Інтер, який провадив це шоу і в численних інтерв’ю коментує фальсифікації при виборі «великих».

Та все одно шоу «Великі українці» можна вважати успішним і репрезентативним. Результати «Великих» активно коментувалися у пресі, обговорювалися в приватних розмовах. За постмодерним сценарієм чи не сама скандальність забезпечила увагу рядових українців до «Великих»? Та й десятка «Великих українців» у варіанті 2008 року, як і вся сотня, дає матеріал для аналізу і для порівняння. Бо ж, зрештою, і сотня, і десятка, за свідченням того ж Вахтанга Кіпіані, формувалися без фальсифікацій, які мали місце тільки при встановленні рейтингу всередині десятки. Отже знаковим є потрапляння до десятки, а не порядок у ній, до якого певною мірою доклали руки «адвокати» постатей із десятки, як того й вимагав формат ВВС.

Порівняємо наших «великих» із іншими «великими». Це зробить дослідження об’ємнішим, допоможе виділити і універсальне, і національне в групі тих постатей, яких зараховують до списку «великих». Це допоможе збагнути і загальні тенденції, хто саме потрапляє до числа великих у своїх країнах на початку третього тисячоліття від Р.Х, і національну специфіку тих, кого громадяни вважають своїми великими.

Коротко про те, як відбувалися проекти у Великій Британії та інших країнах, які купили цей формат. У голосуванні «Великих британців» взяло участь 2 млн. Формат передачі настільки сподобався телеглядачам, що відразу було запропоновано і втілено проект «100 чорних британців» та «100 найгірших британців» (100 Worst Britons We Love To Hatе) на чолі останнього списку стояв Тоні Блер, на його шостому місці – the Queen.

Потім цей проект купив німецький канал ZDF, де було проведено акцію Unsere Besten.і він виявився ще успішнішим, про що свідчить ще більша кількість людей, які взяли участь в голосуванні – 3.5 млн. німців. Відбувався проект у 2003 році. Як свідчить преса про цю акцію, саме педантичні німці - тележурналісти й медіа критики були найбільше стурбовані саме точністю критеріїв – кого можна і кого не можна пускати до числа Unsere Besten, кого не можна. Для німецького проекту мав місце «чорний список» людей, яких і розглядати було не можна, це стосується зрозумілого періоду історії Німеччини. І все одно тимчасові зірки виявилися на місцях, почесніших, ніж у багатьох прославлених письменників і композиторів. Але в німецьку десятку потрапили винятково всесвітньовідомі німаки: Мартін Лютер, Карл Маркс, Йоганн Гете, Йоганн Себастьян Бах.

Протягом 2004 році відбувався проект De Grootste Nederlander, фінальне голосування мало місце 15 листопада. Процес ішов мляво, але фінальне шоу, де за першість змагалися політик-гомосексуаліст Пім Фортайн і герцог Вільгельм Оранський, проходило дуже бурхливо, з великим розголосом. Саме нідерландський призер виявився найскандальнішим, або, як тепер кажуть, найбільш контраверсійним. Не всім громадянам королівства Нідерланди аж так подобається, коли їхня держава на сьогодні перш за все асоціюється із лібералізацією проституції та одностатевими шлюбами, а не з давньою військово-морською славою, часами, коли Нью-Йорк звався Новий Амстердам. І саме такі громадяни прокинулися на фінальному шоу і відчайдушно голосували за Вільгельма Оранського як найсильнішу постать, яка могла б скинути із п’єдесталу De Grootste Nederlander неоднозначного Піма.

В грудні 2004 завершився проект «Великі фіни», також достатньо представницький як на невелику країну. За призера, генерала Манергейма проголосувало більше 100.000 чоловік.

У Франції проект «Найвидатніші французи всіх часів» (Le Plus Grand Francais de tous les temps) мав місце у на початку 2005 року і проводився каналом FRANCE-2. Одні французькі медіа критики оцінили його «суперуспішним», бо в ньому взяло участь велика кількість телеглядачів, але кількість тих, хто взяв участь в голосуванні, знайти не пощастило, інші навпаки свідчили, що, згідно з даними медіаметрії, останні цикли цього проекту дивилися мало, віддаючи перевагу детективами на FRANCE-1. У Франції сотню формували трохи не так, як в інших країнах. Список зі 100 «найвидатніших» було сформовано в результаті опитування 1038 осіб, яке провело BVA, відома французька організація, яка здійснює різноманітні соціологічні опитування. Далі було проведено ряд телепередач каналом FRANCE-2, за словами французьких медіа критиків «у стилістиці конкурсів краси».

На початку 2005 року проходив і конкурс «Великі американці», який проводив канал Discovery, відбувалася ретрансляція на ВВС. Відбувся відповідний проект і в Канаді, здебільшого брали участь і висувалися в ранг «великих» англомовні, залишивши Квебек із його величчю на узбіччі загально канадських дискусій.

Протягом 2005 року відбулися й акції «Великі бельгійці», де бельгійський федералізм було враховано, бо списків було аж три: валлонський, фламандський й примирливий, їх проводили різні телеканали при активній підтримці радіо.

У 2006 році мав місце проект «Великі румуни». Відомий «геній Карпат» Ніколае Чаушеску до десятки не увійшов, він на одинадцятому місці. Влад Цепеш, більше відомий у світі як Дракула, лише на 12-му місці.

На початку 2007 року подібна акція мала місце в Болгарії, де Тодор Живков опинився на 14-му місці в сотні Великих болгарів, відразу ж за пророчицею «бабою Вангою».

Перш ніж порівняти списки інших «великих» між собою і з нашими, відзначимо деякі спільні риси й відмінності в ході шоу. В усіх вищезгаданих країнах «Великі» відбувалися на некомерційних каналах, на відміну від України, де канал «Інтер» віддавав рекламі чи не стільки ж більше часу, як і самому шоу. Всюди складання першої сотні йшло досить мляво. Пристрасті пожвавлювалися, коли почали формуватися перші десятки. Певне, телеглядачам важко борсатися у великому океані свободи й вибирати сотню. Треба виявляти завелику ініціативу, долати інертність організаторів, особливо, якщо комусь заманеться додати нові кандидатури до запропонованих. От коли задані орієнтири у вигляді «десятки», яку треба впорядкувати, тут бажаючих «погратися» виявляється на порядок вище. Всюди мали місце, якщо не фальсифікація, то елементи маніпуляції, тобто агітація за того чи іншого великого та організація голосів за нього силою тої чи іншої спільноти, про що більше буде сказано нижче. А також всюди, в усіх країнах, де вдалося відшукати бодай один матеріал на цю тему, культурні дослідники були незадоволені списками «великих», вбачаючи в тому деградацію суспільства, його бездуховність.

А тепер нагадаємо, що списки національних героїв складаються весь час. Ще до проекту ВВС «Великі» подібні впорядковані списки складалися і в світі, і в Україні, а дослідники аналізували їх згідно з тою методологією, яка була їм ближче до серця. І вже давно «справді великі» ділять призові місця із рок-зірками та зірками спорту. Так воно в світі, так воно й в Україні. А науковці, письменники та есеїсти коментують і висувають власні версії аналізу, чому ті чи інші особистості потрапили до того чи іншого списку національних героїв. І тому варто на хвилинку облишити «Великих українців» та «інших великих» і спинитися на тому, як популярна письменниця і шоу-вумен Оксана Забужко, яка сама регулярно проривається до списків якщо не великих, то знаменитих, аналізує «топ десятку» національних героїв України, отриманих в результаті опитування журналу «Кореспондент» в 2003 році. Авторка із притаманною їй категоричністю заявляє, що ця десятка є настільки репрезентативною, що варта багатьох культурологічних розправ.

Зупинимося трохи на ході її міркувань, бо ж десятка, яку взялася так натхненно аналізувати О. Забужко, загалом подібна до топ-десятки «Великих українців», а, якщо й не ідентична їй, то доповнена тими, хто зайняв позиції у другій десятці.

Ось вони:

  1. Тарас Шевченко
  2. Богдан Хмельницький
  3. Брати Клички
  4. Леся Українка
  5. Михайло Грушевський
  6. Іван Мазепа
  7. Андрій Шевченко
  8. Іван Франко
  9. Леонід Кучма
  10. Леонід Кравчук

Видатна дослідниця хоче звернути «читачеві увагу на одну вельми характеристичну обставину: на виразне переважання в цьому переліку постатей, покликаний у той чи інший спосіб персоніфікувати культ сили (курсив О.З.) – чи то брутально-фізичної (спортсмени), чи військової (Богдан Хмельницький), чи державно владної, яка також імпліцитно володіння виконавчими «кулаками», як і фізичне тіло індивіда (і тому «президент» виявляється статусом, що сам собою, за визначенням, синонімізує «велич»: згадано-бо всіх трьох президентів України у ХХ столітті)».

Далі популярна дослідниця, спираючись на праці теоретика постколоніалізму Франца Фанона, робить висновок, що «схильність вбачати репрезентацію національної величі насамперед у найочевидніших, найбуквальніших формах силового переважання, органічно пов’язаних з насильством (курсив О.З.), - спортивних і державно-владчих, - доводиться розцінювати як недвозначний прояв національного безсилля (курсив знов-таки її ж) – як пряму проекцію назовні нашої прихованої безвихідно накопичуваної колоніальної агресії45 (знов курсив її).»

Таку розлогу цитату наведено невипадково: думка, висловлена дослідницею видається полемічною й непереконливою, проте такою, що може спровокувати плідну дискусію. Якщо йти в річищі постколоніальної логіки, що нею Забужко схильна пояснювати мало не всі процеси в Україні, найбільш безсилою і колоніально упослідженою є американська нація: в її топ десятці Великих американців аж шість президентів, включаючи нібито непопулярного Дж.Буша-молодшого! А очолює десятку президент Рональд Рейган.

Можливо, такий вибір американців зумовлений національною традицією бачити серед найвидатніших, а отже найуспішніших людей саме політиків? У сотні великих американців майже нема письменників, крім Марка Твена, та й той пасе задніх у сотні. Отже, з духовністю в нації, яка щедро фінансує і постколоніальні студії, і інші гуманітарні дослідження, якщо послуговуватись методологією О.Забужко, не все гаразд. На відміну від Франції, де письменники складають солідний відсоток у сотні. Можна, звичайно, аналізувати, чому в громадян США склалась саме така національна традиція, коли письменники значно менше важать в культурі, аніж політики й телезірки (в десятці великих американців - всесвітньовідома телезірка Опра Вінфрі), приписувати американській нації ментальність підліткового гурту, що іноді робиться в різноманітних дослідженнях, але пояснювати американську ієрархію вартостей постколоніальною ситуацією видається дивним. Та й перші п’ять фінських «великих» - також представники владних і військових еліт. Проте у фінській десятці спортсменів нема. Хоча мало не в кожній топ-десятці «великих» вони неодмінно присутні. Щоправда, боксерами може похвалитися лише Україна – що найбільше безсилля «внизу», то найбільша потреба в компенсаторній силі «нагорі».

А втім, у топ-десятці «Великих українців» боксерів нема, брати Клички зі своїм іміджем брутальної фізичної сили, яка нібито має «заводити» постколоніальних громадян, особливо жінок, увійшли лише до другої десятки. Але до першої десятки увійшов тренер Валерій Лобановський. Чомусь так склалося у світі, що з футбольними перемогами кожна нація, як постколоніальна, так і імперська, а також ні те, ні інше, як-от Бельгія чи Нідерланди (не домінантна, проте й не загрожена) пов’язує свою національну велич. Чи не тому серед великих голландців наявний футболіст Йохан Кройфф (Крайф), теоретик і практик «тотального футболу», а серед великих бельгійців фламандської частини – велосипедист Едді Меркс, який окрім спортивних перемог здобув національну славу тим, що одружився із валлонською бельгійкою й багато зробив для залагодження порозуміння між двома спільнотами королівства Бельгія. Серед великих румунів десяте місце в десятці обіймає Надя Коменеч, п’ятикратна олімпійська призерка з гімнастики. Певне, гімнастика має асоціюватися не з культом сили, а з культом духовної краси, притаманної румунському народу. А може, цього разу втрутилися сліпі сили, в результаті яких в Румунії народилася саме видатна гімнастка, а не видатний футболіст чи плавець…

У чехів та болгар у десятці «великих» спортсменів нема, проте достатньо видатних правителів і борців за національну незалежність - або за розширення національних кордонів.

Вже говорилося, що місце «великого» в десятці дуже залежить від таких минущих, таких сьогоденних факторів, як-от - хто є його «адвокатом», тобто хто саме представляє його в кіносюжеті, який, згідно з форматом передачі, «захищає» того чи іншого великого. Також не виключені й фальсифікації, про що свідчить наш український досвід. Цілком можливо, щось подібне було й в інших країнах. Спокуса оголосити «великим» постать, яка відповідає уподобанням тієї чи іншої суспільної групи, може бути такою звабливою, що для того, аби справдити цю мету, докладаються великі зусилля, що приносять плоди.

І тут постає питання, що вже ставилося в цьому дослідженні: якою мірою проект «Великі» відображає колективне несвідоме нації, чи він є маніпулятивним, тобто відбиває нав’язану кимсь позицію? Іноді видається, що друге є вірнішим за перше. Тих, хто голосували за «свого» кандидата, агітували за нього, йому давали можливість подумати, ознайомитися зі списком претендентів. Якби направду йшлося про більш-менш точне тестування національних уподобань, варто було б провадити широкомасштабне опитування, де б респондентів просили дати швидку відповідь, кого вони зараховують до числа «великих», а вдаватися до тої процедури, яку пропонував формат ВВС. Коли хтось «свідомий» закликає «несвідомих» - або менш свідомих «віддати свої голоси» за того чи іншого кандидата у «великі», це чимось нагадує спробу купити комусь шляхетський титул «великого», що є неможливим, якщо діяти в системі шляхетських цінностей.

На Інтернет-форумі Вінницького медичного університету імені Пирогова можна було прочитати, мовляв, соромно, що ми не провели до числа «великих» нашого земляка Пирогова. На що було дано відповідь, що студенти голосують за Амосова, тобто за свого, за лікаря. Отже, принцип корпоративності переважав над тими критеріями «величі», які, щоправда даремно, намагалися сформулювати протягом усього проекту. Директор Інституту філософії Мирослав Попович, один з експертів проекту, цілком слушно назвав «Великих українців» сумішшю соціології та шоу. Так воно було не лише в Україні. Ніхто не сумнівається у тому, що великим британцем є, скажімо Вільям Шекспір. Але хто такий будівельник залізниць Ізамбард Кінгдом Брюнель, великий британець № 2? Так, транспорт – це дуже важливо, особливо залізничний в добу, коли авіації ще не було. Британські джерела повідомляють, що друге місце у списку серу Брюнелю забезпечила активність студентів політехнічного університету, який носить ім’я цього видатного інженера. Друге місце Луї Пастера у Франції й відсутність у першій десятці Наполеона Бонапарта - чи означає це, що Франція третього тисячоліття відмовилась від коньяків і перейшла винятково на пастеризоване молоко? Чи на те були якісь інші причини, які можуть проаналізувати тільки ті хто уважно стежив за ходом проекту у Франції, а також знає внутрішню культурну ситуацію в цій країні.

Медіа-простір впливає на вибір громадян і не тільки таким чином, що в товариство до справді «великих» потрапляють спортсмени й гімнастки. Ті самі «справді великі» не забуваються, якщо про них регулярно нагадує той самий медіа простір. Вірніше, краще пам’ятаються саме ті, кого не забуває телебачення. Яскравий приклад – 80-річна Елен Жоліо-Ланжевен, онука Марії Кюрі-Склодовської, також фізикиня зі світовим іменем, директорка інституту ядерної фізики в Орлі, веде цикл телепередач на французькому телебаченні про жінок в науці, не даючи забути про свою славетну бабусю, яка зайняла четверте місце у списку великих французів.

Багато деталей проведення шоу «Великі» можна побачити тільки зсередини, і громадяни країн можуть побачити одні аспекти цього медіа дійства, а закордонні спостерігачі – інші аспекти. Наприклад, голосуванні по бельгійському й нідерландському проекті брала участь велика кількість дружин тамтешніх корінних громадян із колишнього СРСР, які були активнішими за млявих тубільців. То був для тих жінок спосіб ствердитися як громадянки нових батьківщин, і як наслідок у списках великих нідерландців і фламандців – художники Ван-Гог, Рембрандт, Рубенс, які здавна асоціюються із Голландією та Фламандією для бодай якось освічених пострадянських громадян.

Потрапляння «справді великих» до пересічних рейтингових списків пов’язано не тільки з їхньою присутністю в медіа, а й з тим станом суспільства, коли формування того рейтингового списку відбувається. Тобто на рейтинг «справді великих» впливає не тільки їхня «велич», а й те, наскільки все це запитується тією епохою, коли провадиться дослідження. Приклад – відсутність у французькій «десятці» Жанни д’Арк, яка є не тільки французькою, а й міжнародною героїнею.

Та все-таки, попри всі експліцитні та імпліцитні маніпуляції, і сотня, і десятка «великих» відбиває і стан суспільства, і особливості традиції культури. Вже говорилося про перелік мало не всієї історії французької літератури у французькій сотні та відсутність літераторів в американській. Також досить показовим є порівняння «великих» з десятки французької та фламандської Бельгії. Якщо французька культура Бельгії зорієнтована на французьку, і найбільшим виявом її успіху є успіх у Франції, то фламандська Бельгія, попри ту саму нідерландську мову, зорієнтована на свою окремішність, культурну відмінність від Нідерландів. Мало всі Les plus grands belges, від незрівнянних Жака Бреля до не менш яскравого Жоржа Сіменона досягли успіху на французьких теренах. Багато хто з шанувальників літератури й мистецтва у світіт навіть не знають, про їхнє бельгійське походження, вважаючи що вони, власне, французи. А тим часом De Grootste Belg стверджують своєрідність фламандської Бельгії – пастор Адольф Денс, класик письменства Хендрік Консьянс. До речі про Адольфа Денса, видатного протестантського діяча фламандської Бельгії кінця ХІХ сторіччя, було написано роман, по якому в 1993 році було знято популярний кінофільм із відомим актором, що сприяло «відродженню» постаті пастора в сучасній Бельгії.

Всі великі «десятки», окрім американської й канадської, містять національного поета або славетного літератора, а то й не одного. Це і Вільям Шекспір у британців, і Гете в німців, Віктор Гюго та Жан-Батист Мольєр у французів, Камоенс та Еса де Кейрош у португальців, Міхайль Емінеску в румунів, Еразм Ротердамський в голландців, Христо Ботєв та Іван Вазов у болгар, Карел Чапек та Божена Нємцова у чехів. В українській десятці присутні всі три кити нашої літературної класики, що, за словами тої ж таки вже цитованої Оксани Забужко є міфологічною тріадою де «неважко розпізнати вторування на куди давніший та універсальні шийархетип – на Християнську Трійцю». Плюс мандрівний філософ та літератор Григорій Сковорода. Отже, в Україні письменство є сакральним, як ніде в Європі. Та й в українській «сотні» також чимало літераторів – Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Котляревський, Олесь Гончар, Василь Симоненко тощо. Якби у французькій сотні літераторів не було іще більше, можна було б повторити відомий вислів Євгена Маланюка про те, що коли у нації вождів немає, її вождями стають поети.

Ще одна спільна риса мало не всіх «великих» десяток. Майже всі вони містять постать справді високо духовної людини, морального авторитета (соціологічний термін, введений Огюстом Контом) Це (якщо йти за хронологією) славетний чеський релігійний діяч Ян Гус, людина яка не зреклася своїх високоморальних переконань під загрозою страшної страти. Це отець Дам’єн у фламандській Бельгії, людина, яка поїхала священиком на острів Малаке, куди в ХІХ засилали прокажених. Отець Дам’єн прожив там багато років, підтримуючи Божим словом знедолених, покидьків цього світу. Отець Дам’єн помер від прокази, але залишив острів процвітаючим, приїхавши в забуту Богом обитель скорботи. Нещодавно Іоанн Павло ІІ ініціював перепоховання Отця Дам’єна на рідній бельгійській землі, поновивши його славу в колі земляків. Це Абат П’єр у французів, людина, яка прожила довге життя, протягом якого зуміла дієво допомогти знедоленим, зумівши змусити і заможних, і державу ефективно провадити соціальні програми. Це Сестра Еманюель у французькій Бельгії. Вона походила із заможної родини, проте стала черницею конгрегації Нотр-Дам-де Сіон, багато років прожила в Туреччині, потім Тунісі та Єгипті, де ділила життя найбільш убогих. Виступала з лекціями по всьому світу, написала багато книжок. Коли стала зовсім старенькою, повернулася до Франції, де залишається публічною постаттю. Будучи черницею, виступає за пропаганду засобів контрацепції, толерантності до порушення сьомої заповіді. Читачки журналу Ель обрали її найчарівнішою жінкою, сестра Еманюель випередила Елізабет Бінош та Катрін Денев. Це Ричард Вюрмбранд в Румунії, протестантський пастор, 14 років провів у в’язниці, поки при владі був Георгію Деж; йому потім пощастило емігрувати, це автор багатьох книжок, зокрема «Христос сходить у пекло», правдива книга про румунське комуністичне пекло. Людина, яка опиралася тиранії й підтримувала тих, хто був поряд із ним у страшній в’язниці. Це Петр Динов у Болгарії. Учитель Петр Динов, який є другим у списку великих болгар, є одним із найбільших духовних вчителів ХХ сторіччя, крім усього іншого прославився тим, що Болгарія не зганьбила себе депортацією євреїв під час другої світової війни, бо саме Динов переконав царя Бориса переселяти болгарських євреїв до Палестини, рятуючи їх тим самим від нацизму. Це Мартин Лютер Кінг в США – так, за нього, певне, голосували здебільшого афро-американці, але вони стали саме афро-американцями, а не «нігерами» завдяки йому. Всі вище перераховані особи – це абсолютно унікальні люди високої моралі, чиї гуманізм, жертовність і бажання і вміння допомогти знедоленим, яких було і є багато в цьому світі, викликають захоплення навіть в людей матеріальної цивілізації суспільства споживання, суспільства, яке всі хором звуть «бездуховним». І все це люди духовного сану різних конфесій. Рядовими французами – як на інтернетних форумах, так і в приватних листах висловлюється та думка, що справді великим французом є тільки абат П’єр, людина надзвичайної доброти і розуму. Петр Динов, щоправда, належав до нетрадиційної церкви, і навіть Болгарська православна церква засудила його потрапляння до десятки великих болгар, але й світською ця надзвичайна людина аж ніяк не була. Болгари пов’язують із Диновим третє благословення своєї землі (перше – коли на ній творив Орфей, друге – коли на проповідували богумили).

В Україні подібну роль впливової високоморальної постаті міг би виконати митрополит Андрей Шептицький, який потрапив у другу десятку «великих», або отець Володимир (Василь Романюк), який взагалі не потрапив до «сотні». Певною мірою цю роль морального авторитета виконав лікар Микола Амосов, що є природним для держави, де протягом багатьох років церква оголошувалася аморальною, неправедною інституцією. Більше того, за іронією долі сталося так, що сам цей достойний чоловік, лікар, який врятував багатьох, і який був і цікавою моральною публічною постаттю, завжди декларував свої атеїстичні погляди, твердячи, що в його світогляді місця для Бога не знайшлося. Друге місце Амосова в десятці «великих українців» зумовлене не тільки безсумнівними високими моральними якостями цієї людини, але й тим, що його, етнічного росіянина, російськомовного використали як символ проросійської України. Так само, як і князя Ярослава Мудрого, який і очолив українську десятку і став найвеличнішим українцем усіх часів і народів. Зрештою, більшість «десяток» великих Європи очолюють державні мужі.

В усіх європейських десятках здебільшого на призових місцях знаходяться політики-державники різних епох: Вінстон Черчіль у британців, Шарль де Голь у французів, Стефан Великий (Штефан чель Маре) у румунів, Карл ІУ у чехів, генерал Манергейм у фінів. І в цьому контексті хай навіть і сфальсифікована постать Ярослава Мудрого цілком відповідає європейському контексту. Так, Ярослав Мудрий не знав української мови, але навряд чи знав фламандську князь ебуронів Амбіорикс, якого ідеологи ХІХ сторіччя зробили бельгійським національних героєм як полководця, який вигравав битви в самого Юлія Цезаря.

Ведучий «Великих українців» Савік Шустер сказав, що цей проект – не більше ніж шоу, і не варто йому надавати завеликого значення. Проте, особливо якщо розглядати весь масив «Великих», все одно є масштабним соціологічним дослідженням багатьох країн, багатьох культур на момент початку ХХІ сторіччя. Формування списку великих, як українців, так і інших, є компромісом між вічним і минущим, між обумовленим і випадковим.

Коли громадяни називають своїх великих, то беруться до уваги не самі історичні постаті в усій їхній складності й суперечливості, а символи й міфи, які ці постаті породили. Найяскравіший недавній приклад – той самий Степан Бандера, який мало не став найбільшим українцем всіх часів і народів. Для солідного відсотка національно свідомих українців Степан Бандера є занадто радикальною постаттю. Але коли саме він потрапив до десятки, включилися не інтелект, а інші механізми («а от вам усім!») Ідея мати найвеличнішим українцем саме демонізованого і в СРСР, і в путінській Росії Степана Бандеру видалася багатьом надзвичайно привабливою, і цілком ліберально налаштовані громадяни стали масово підтримувати радикального націоналіста-терориста. Але «проросійські сили» вчасно похопилися.

Ідеологія держави протягом останніх 10-15 років відіграє чи не вирішальну роль в тому, кого назвуть великим національного масштабу. Національні традиції зберігаються, якщо вони закріплюється державною ідеологією. Якщо чіткої несуперечливої державної ідеології нема, як це ми бачимо у випадку України, то відбувається змагання стихійних ідеологій, що певною мірою й відбилося у формуванні десятки українських «великих».

Але тільки певною мірою! В тому то й справа, що у Східної, умовно кажучи, «проросійської» України немає чіткої ідеології, окрім «другої державної» та «НАТО – геть!». У «біло-синьої» України, на відміну від «помаранчевої» (за геральдикою останніх президентських виборів) немає культурного іконостасу, немає символів, немає людей, які б померли саме за російську Україну, не за Росію і не СРСР. Тоді як мучеників за українську Україну цілком вистачило б не на одну сотню «великих». Вахтанг Кіпіані на прес-конференції, присвяченій «Великим українцям», цілком слушно сказав, що в українського Сходу немає своїх великих. Чи виконав цю роль київський князь Ярослав Мудрий, чиїм геральдичним знаком був той самий тризуб, який намагалися знищити серп із молотом, який ледве терпить двоголовий орел? Чи виконав її етнічний росіянин Микола Амосов, який, хоча й сам не вивчив української мови, завжди повторював, що Україна більше ніколи не буде в складі Росії, який був свідомим громадянином незалежної України і в усіх своїх публічних виступах підкреслював цю свою позицію? Амосов – символ проросійської України – це непорозуміння, так само, як і князь Ярослав Мудрий у цій ролі.

Щодо проукраїнських символів, то тут певне, відбуваються зміни у тому-таки колективному несвідомому України. Якби всі свідомі українці, які вирішили підтримати «Великих українців», кинулися масово голосувати за очікуваного і прогнозованого Тараса Шевченка, який завжди виручав українців, певне, не було б потреб зорганізовувати фальсифікації. Але в колективному несвідомому прихильників українського проекту України визріла постать Степана Бандери як борця за незалежну Україну суттєво радикальнішими методами. Великим прорахунком радянської ідеології було те, що, створивши з Бандери те, чим проти ночі лякають дітей, вона не створила серії мучників, загиблих від рук бандерівців, по аналогії з радянськими мучениками в боротьбі з фашистами – героїв-молодогвардійців чи піонерів-героїв. Якби постать такої узагальненої «Зої Космодемянської», яку стратили бандерівці, була б присутня, вона б краще виручила тих, хто хотів діяти на противагу Степану Бандері. А може й не було таких постатей, бо не було з кого їх робити могутній радянській ідеології.

Отже, проросійська Україна виявилася беззбройною в ідеологічній боротьбі з проукраїнською, і сказані в кулуарах слова «адвоката» Ярослава Мудрого Дмитра Табачника, мовляв, він «трахнув» Бандеру Ярославом Мудрим, не несуть того глибокого навантаження, яке відомий політик у цю ненормативну словесну конструкцію вкладав. Російська Україна не має своїх героїв і позичає їх в української. Це чи не головний висновок «Великих українців» у тому вигляді, в якому проект ВВС мав місце в Україні.

Додаток: «Десятки» іноземних «великих».

Велика Британія

  1. Вінстон Черчіль (1874-1965), видатний політик
  2. Ізамбард Кінгдом Брунель (1806–1859), інженер-залізничник
  3. Принцеса Діана (1961–1997)
  4. Чарльз Дарвін (1809–1882), творець теорії еволюції
  5. Вільям Шекспір (1564–1616), драматург
  6. Ісаак Ньютон (1643–1727), відкривач закону всесвітнього тяжіння
  7. Королева Єлизавета І (1533–1603)
  8. Джон Леннон (1940–1980), співак, один з «бітлів»
  9. Гораціо Нельсон (1758–1805), флотоводець
  10. Олівер Кромвель (1599–1658), вождь англійської революції

Німеччина

  1. Конрад Аденауер, Канцлер Західної Німеччини 1949-1963 (1876-1967)
  2. Мартин Лютер (1483-1546) – засновник лютеранської релігії
  3. Карл Маркс (1818-1883) – основоположник марксизму
  4. Софі та Ганс Шоль, члени антинацистської організації (1921/1918-1943)
  5. Віллі Брандт - канцлер ФРН у 1969-1974
  6. Йоганн Себастьян Бах (1685-1750) - композитор
  7. Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832) – письменник
  8. Йоганн Гутенберг (1400-1468) – винахідник книгодрукування
  9. Отто фон Бісмарк, (1815-1898) – перший канцлер об’єднаної Німеччини
  10. Альберт Ейнштейн (1879-1955) – винахідник теорії відносності

Нідерланди

  1. Вільгельм Оранський, герцог, батько нідерландської нації
  2. Пім Фортайн – політик
  3. Віллем Дреес -
  4. Антоні Ван Левенгук - біолог
  5. Еразм Ротердамський - філософ
  6. Йохан Кройф - футболіст
  7. Міхаель Рейтер - адмірал
  8. Анна Франк – авторка «Щоденника Анни Франк»
  9. Рембрандт Ван Рейн – художник
  10. Вінсент Ван Гог – художник

Фінляндія

  1. Карл Густав Маннергейм, Президент Фінляндії (1944-1946)
  2. Рісто Рюті Прем’єр-міністр і Президент Фінляндії
  3. Урхо Кекконен - президент Фінляндії в 1956–1981
  4. Адольф Ернорт - генерал
  5. Тарья Халоннен - чинна президентка Фінляндії
  6. Арво Ільпо, відомий педіатр
  7. Мікаель Агрікола, протестантський реформатор, творець літературної фінської мови
  8. Ян Сибеліус, композитор
  9. Алексіс Ківі, основоположник фінського роману
  10. Еліас Лоннорт, творець «Калевали».

Франція

  1. Шарль де Голь, генерал, державний діяч
  2. Луї Пастер, науковець
  3. Аббат П’єр, священик
  4. Марія Складовська-Кюрі, науковець
  5. Колюш, актор
  6. Віктор Гюго, письменник.
  7. Бурвіль, актор
  8. Мольєр - драматург
  9. Жак-Ів Кусто - океанолог
  10. Едіт Піаф, співачка

Сполучені Штати Америки

  1. Рональд Рейган
  2. Авраам Лінкольн
  3. Мартін Лютер Кінг
  4. Джордж Вашінгтон
  5. Бенджамін Франклін
  6. Джордж Буш
  7. Біл Клінтон
  8. Елвіс Преслі
  9. Опра Вінфрі
  10. Франклін Д. Рузвельт

Чехія

  1. Карл IV - король чеський (1346 – 1378) та iмператор Св. Римської імперії (1355 - 1378), засновник Празького університету
  2. Томаш Масарик, перший президент Чехословаччини(1918 - 1935)
  3. Вацлав Гавел, письменник, перший президент Чеської республіки
  4. Ян Амос Коменський, учитель нації
  5. Ян Жижка, гуситський вождь
  6. Ян Веріх, актор, драматург, сценарист
  7. Ян Гус, релігійний реформатор
  8. Антонін Дворжак, композитор
  9. Карел Чапек, письменник-фантаст
  10. Божена Нємцова - письменниця

Фламандська Бельгія

  1. Отець Дам єн (1840-1889)
  2. Пол Янсен, власник фармацевтичного концерну, батько Нізоралу (1926-2003)
  3. Едді Меркс, відомий велисипедист(нар. 1945)
  4. Амбіорікс, князь ебуронів (1 сторічя до н.е.)
  5. Адольф Денс, пастор (1839-1907)
  6. Андреас Везалій, анатом (1514-1564)
  7. Жак Брель, співак (1929-1978)
  8. Герард Меркатор (1512-1594) – картограф
  9. Петер Пауль Рубенс (1577-1640) – художник
  10. Хендрік Консьянс, класик фламандської літератури (1812-1883)

Французька Бельгія

  1. Жак Брель
  2. Бодуен, король Бельгії
  3. Отець Дам єн
  4. Едді Меркс
  5. Сестра Еманюель, черниця
  6. Жозеф Ван Дам, оперний співак
  7. Бенуа Пульворд, актор
  8. Ерже, художник, автор коміксів, творець відомого персонажа Тінтіна
  9. Рене Магріт – художник-сюрреаліст
  10. Жорж Сіменон – письменник

Румунія

  1. Стефан Великий (1433 – 1504), мудрий правитель Молдови
  2. Кароль І (1839 – 1914) – перший король Румунії (з 1881)
  3. Міхай Емінеску (1850 – 1889) – національний поет
  4. Міхай Хоробрий (1558 – 1601) князь Валахії, об’єднав Валахію, Трансільванію та Молдову під своєю владою
  5. Рихард Бурмбранд (1909 – 2001) пастор, в’язень комуністичного режиму
  6. Іон Антонеску (1882 – 1946) – диктатор Румунії 1930-40-х рр.
  7. Мірча Еліаде (1907 – 1986) – відомий теоретик культури й релігії
  8. Александер Іон Куза (1820 – 1873) - перший правитель об'єднаної Румунії
  9. Константін Бринкушi (1876 – 1957) – відомий скульптор-модерніст
  10. Надя Команеч (1961 – ) – гімнастка, Олімпійська чемпіонка

Португалія

  1. Антоніо Салазар, диктатор Португалії (1889-1970)
  2. Алваро Куньял, комуністичний лідер (1913-2005)
  3. Арістид де Соза Мендес, (1885-1954) дипломат, захисник євреїв
  4. Альфонсо І (1111– 1185), перший король Португалії
  5. Луїс Камоенс (1524-1580) національний поет
  6. Жоан ІІ, король Португалії(1455-1495)
  7. Енріке Мореплавець (1394-1460)
  8. Фернандо Пессоа ((1888-1935) поет
  9. Маркіз де Помбаль (1699-1782) політик
  10. Васко да Гама (1469-1524) , мореплавець

Болгарія

  1. Васил Левскі (1837–1873), революціонер і національний герой
  2. Петр Динов (1864–1944), духовний лідер
  3. Хан Аспарух (помер 695), засновник болгарської Імперії
  4. Сімеон І (866–927), цар Болгарії
  5. Христо Ботєв (1848–1876), національний поет
  6. Князь Борис І (помер 907), правитель періоду християнізації Болгарії
  7. Кирило і Мефодій (9 сторіччя), просвітники, легендарні укладачі кирилиці
  8. Стефан Стамболов (1854–1895), прем’єр-міністр Болгарії
  9. Іван Вазов (1850–1921), національний поет
  10. Св. Паїсій Хілендарський (1722–1773), автор історії Слов’яно-болгарської


45 Забужко О., Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», стор 32, 34.
Інформація про УЦКД   |  Наукові розробки  |  Бібліотека праць   |  Методичні розробоки  |  АІС ''Народна творчість''
Наш банер  |  Мапа сайту  |  Посилання  |  Контакти  |  Архів новин  |  Блоги науковців УЦКД
Обласні центри народної творчості  |  Голодомор 1932-1933 рр.
© Український центр культурних досліджень, 1994-2011 рр.
Адміністрація УЦКД може не поділяти точку зору авторів публікацій. Усю відповідальність за зміст та достовірність інформації матеріалу несе його автор. Адміністрація УЦКД залишає за собою право редагувати надані тексти. Усі права застережені. Відтворення, передрук матеріалів можливо
лише за письмовим дозволом адміністрації УЦКД. 		RSS
Каталог україномовних сайтів