|
|
|
Міністерство культури і туризму України, Український центр культурних досліджень, Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” запрошують Вас 21-22 жовтня 2010 року взяти участь у роботі “Всеукраїнської науково-практичної конференції “Народознавчі студії пам’яті Василя Скуратівського” з проведенням Круглого столу на тему: “Традиційна культура українського народу в ХХІ столітті: стан та перспективи розвитку, проблеми державної підтримки”.
|
Міністерство культури і туризму України, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Український центр культурних досліджень запрошують Вас взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції “Культурна політика у контексті етнокультурного різноманіття України”, що відбудеться 29-30 вересня 2010 р. у м. Києві.
Місце проведення: 29.09.2010 – НАКККіМ, м. Київ-15, вул. Івана Мазепи 21, корп. 15. 30.09.2010 – Український центр культурних досліджень, м. Київ-15, вул. Івана Мазепи 21, корп. 5. |
|
У травні 2008 року група науковців Українського центру культурних досліджень - доктор філологічних наук М.К. Дмитренко, кандидат педагогічних наук, заступник директора УЦКД С.М. Садовенко, старші наукові співробітники З.О. Босик і О.К. Кухарєва – вирушили в експедицію до с.Чистопілля (Жовтневе) Чернігівської обл. Бобровицького (Ново-Басаньського ) району з метою збору матеріалів живих свідків про голодомор 1932-1933 років. БЕЗ МИНУЛОГО НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГОПам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні присвячується2008 рік Указом Президента України Віктора Ющенка оголошено в Україні Роком пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. Минуло 75 років як сталася одна з найтрагічніших подій геноциду в історії українського народу – навмисне знищення українців шляхом найжорстокішого знущання – штучного голоду і заховання напівживих людей.Свою інформацію на сайті в Інтернеті ми пропонуємо завдяки розповіді живого свідка терору сталінських часів Майсак Улити Микитівни, 1924 р.н. Український центр культурних досліджень Міністерства культури і туризму України в цьому році готує до друку збірку, присвячену пам’яті жертвам Голодомору 1932-1933 рр. У травні 2008 року група науковців Українського центру культурних досліджень - доктор філологічних наук М.К. Дмитренко, кандидат педагогічних наук, заступник директора УЦКД С.М. Садовенко, старші наукові співробітники З.О. Босик і О.К. Кухарєва – вирушили в експедицію до с.Чистопілля (Жовтневе) Чернігівської обл. Бобровицького (Ново-Басаньського ) району з метою збору матеріалів живих свідків про голодомор 1932-1933 років. Серед них – Улита Микитівна Майсак. Знайомство з Улитою Микитівною було незвичайним. Цього літа на одне з найвеличніших християнських свят – Трійцю нас запросила в гості українська родина Мотузюків, яка мешкає в живописному селі Глібовка Київської області, що неподалік Чорнобиля. В розпалі літа, біля озера, серед віковічних сосен кожен з нас відчував повноту та радість життя. Як завжди в українських родинах, стіл був щедрий і багатий. І ось господиня оселі Валентина попросила гостей послухати історію, яку розповіла їй бабця Улита з села Чистопілля Чернігівської області, там де живуть і батьки Валентини. У свої 84 роки Улита Микитівна разом зі своїм чоловіком ще тримає господарство – город і корову, має двоє дітей та онуків. Дві години зі слізьми на очах розповідала жінка жахливі факти знущання над людьми. Цю сповідь ми записали на відеокамеру, а зошит з її власним рукописом взяли до друку в збірку. Нагадаємо один з епізодів розповіді. Вісім років було очевидиці тоді, як потрапила вона до воза з напівживими та мертвими людьми. Вона добре пам’ятає як привезли їх на цвинтар і викинули до ями, в якій вже були мертві люди. Одна з напівмертвих жінок пригорнула її до себе і сказала, щоб вона стала їй на плече і втікала з ями. Перед тим, як допомогти дівчинці вибратися з пекла, жінка попросила, щоб та, як виросте, обов’язково розповіла людям про жах, який вона бачила. Цілий місяць дівчинка ховалася біля могили своєї матері на цвинтарі, щоб її знову не забрали і не закопали в ямі. А потім вона потрапила в дитячий будинок, навчалася в школі, працювала в колгоспі. Коли ми прощалися з господинею, тримаючи хусточку біля очей, жінка перехрестилася і сказала: „Слава Богу, ось накінець тільки зараз я змогла все це розповісти і виконала прохання тієї жінки, що врятувала мене від смерті.” Улита Микитівна подякувала нам за приїзд та відверте спілкування, яке так необхідне було їй протягом всього життя. Науковці лабораторії традиційної культури Українського центру культурних досліджень, обов’язково виконають прохання живого свідка Голодомору на Україні і донесуть факти, викладені в зошиті Улити Микитівни Майсак наступним поколінням. Матеріали спогадів було опрацьовано і переведено на електронний носій старшим науковим співробітником УЦКД Н.Ф. Давидовою. Пропонуємо увазі читачів спогади У.М.Мойсак із повним збереженням тієї говірки, якою велася розповідь. Спогади про голодоморМайсак Михайло Васильович –1928 р.н.Майсак Улита Микитівна –1924 р.н. с.Чистопілля (Жовтневе) Чернігівської обл. Бобровицького (Ново-Басаньського ) району.  У. М. Майсак Свій розказ я начну з моїх батьків і мого рождєнія коротко про все.
 У. М. Майсак розповідає про Голодомор Батько попросив сісти за стіл гостей. Батько взяв у руки чарку поминув мамку попросив прощенія у матері. Гості тоже так зробили. Потім взяв чарку в руки дядя Коля. Він тоже поминув матір. Подякував за доброту що зробила для нас не знакома жінка, що ми стали рідними довіку. Коли б ми знали твоє горе то ми б вам привезли не тільки гарбу сіна, а й корову прив”язану до неї. Ми обіцяєм тобі в цей день рожденія Улитки на проводи приїзжать кождий год. Тепер Микита Павлович хочу тобі дещо сказать про тебе що я бачу на твойму обличчі і що тебе ожидає далі. На сьогодні більш серйозно ніж ти думаєш. Я обищаю вилічить тебе за один місяць но з твоєю помочью. Ти должен в перву очередь пойти до священника посповідаться попросить прощенія в бога і щоб господь вигнав з твого тіла диявола і щоб ти пообищяв горілки не пить ніколи. Тоді тільки я тебе вилічу за 1 місяць. Батько одказався от ісповіді. Тепер я тобі скажу що тобі осталось жить 20 місяців, за цей час ти 2 рази оженишся, перва проживе 10 місяців і покине тебе. Друга буде з сином вона тебе поховає на весні другого году. Мати поживе трохи більше году помре з голоду і в великих муках тоді мачуха візьметься за дочку. Дочка твоя боже дитя вона доживе до глибокої старості но жизнь її буде дуже тяжкою но господь буде з нею всюди де б вона не була і щоб не робила, з нею господь буде буде оберігати і підказувати. Дядя Коля і тьотя Галя прощались з батьком і бабкою. Тоді дядя Коля і тьотя Галя стали прощаться зі мною тоді з Богданчиком і Богданочкою. Це була перша і послідня зустріч. Пройшло 8 місяців. Одного дня я прийшла з школи в хаті був дивний голос. Я почула що приїзжав вершник до батька з письмом. Письмо секретне батько прочитав він зразу забрав викреслив з списку і вкинув у пічку. Тоді він витяг із сумки 2 пачки запечатаних грошей і сказав 1 пачка бабі друга ваша, ціх грошей вам хватить навік. Хазяїн наш завтра виїзжає заграницю з семнею більше не приїде в село. Нам оставляє все хозяйство робочі остаються всі на містах. Тому я приїхав щоб ви отдали дочку, самі ви з бабушкою тоже приїзжайте жить до нас. Батько сказав що я дочки не продам не заяки гроши. Вершник забрав гроши назад і поїхав. Більше нічого я не чула. Батько як заболів здорово то брату материному Тихону розказав про вершника що приїзжав у ночі з письмом. Богданчик ти вже Богдан Миколайович прадід. Я тоже прабаба в мене є 4 онуки і 1 правнучка. Нам Богданчик вже по 83 годи. Яб дуже хотіла узнать судьбу вашої сім’ї. Після цього батько знов почав жениться, привів жінку з села Пригинці 6 км від нашого села. Вона прожила 6 місяців і покинула. Батько знов привів другу з хутора Пустотка кілометрів 10 від нашого села. Вона була не сама, а з сином. Він був від мене менше на 2 годи, а ростом багато більшим. Мачуху звали Софія. А сина Володя. Ми з Володею здружились. Я не помню скільки батько прожив з Софією, а знаю, що умер 1931 р. 22 мая на Миколу. Ми були в трох в Козацькому на храму. Коли прийшли додому батько сказав я думав не доживу. Я вмираю оставляю тебе за хазяйку. Некого не слухай гони всіх з двора хто буде вмішуватися в сімю. Все що в дворі і в хаті все твоє, що хоч те й роби з ним. Не про бабку не про мене не спом’янув і помер. Я не знаю скільки жила бабка Варка після смерті батька. В один день мене мачуха послала, щоб я побачила бабку як вона може їсти хоче. Я позвала з долівки, бабка мовчала, я полізла на піл і рукою торкнулась плеча бабки, вона була холодна і тверда. Я злякалась і закричала, бабка мертва. Тоді мачуха пошла по людей мить бабку, коли зносили з печи я побачила руку вона вісила на їй небуло тіла красне м’ясо. І як лежала на лаві то лиця невидно було його вкрили чорноспини товсти воши. Після того як поховали мачуха винесла куфайку під хату через деякий час куфайка стала білою. Я пошла побачила то черви на сонце повилазили біли здорови з чорними носами. Я зразу злякалась позвала мачуху вона побачила і зразу собрала всі тряпки бабини облила і спалила. Мині сказала, щоб я некому не розказувала. Як мині було бабку жалько. Я стала дорослою я думала собі яка бабка була доброю до всіх віруюча кожну неділю ходила до церкви дома молилась і мене вчила, була мовчазлива і добра людим. А яка її мучительна смерть, її заїли ще живою воши і черви. Після смерті бабки мачуха скоро прийняла примака. Гарний молодий парубок. Він був до нас добрим, но він не довго пожив, заболів тіхом і помер. Після його смерті ми з Володьою тоже боліли тіхом, но в нас був легший. Потім я переболіла кором, за кором заболіли очі я осліпла в очах була сильна боль. Наверно хтось сказав батюшці Миколі Ревуцькому. Батюшка принісь мині бутилочку з якимсь лікарством воно було біле і дуже солодке, чайну ложку свою. І сказав по 1 ч. ложці кожний день з утра. Через дві неділі я вже бачила. Через коротке время батюшка переїхав до нас жить. Я не знаю який це був год. Наступив 1932 р. почався голод. Мачусі з Володькою голоду не було. Вона наламала траву і за це жили. Мині давала їсти тільки вечором. У колгоспі хто ходив на роботу полоти буряки варили обід, ходила і мачуха. Вона зранку з Володькою снідали, а потім він лягав спать, а вона йшла на роботу. Одного ранку вона варила вареники поставила на поличку. Володька мині вказав я була на 2 годи старша розумніша. Я взяла кочергу злізла на полик на полику була постіль, мачуха там спала. Я кочергою скинула миску з варениками їх було 6 штук. Ми з Володькою 4 шт. зїли а то оставили матері. Я поставила миску з варениками у піч за заслонку. Володька знайшов і поїв усі вареники 2 шт. А сам побіг стрічать матір щоб розказати що я поїла. Коли мати прийшла зайшла в хату вона була така розлючена що мене хватила за коси тягла до дверей і так била кулаками що в мене світились каганці. Потім мачуха за коси дотягла до порога до колідора і з такою злостю і силою кинула з порога що я впала ниць розбила лице і потеряла сознаніє. Це все було видно у вікно батюшці. Батюшка послав сина Льону щоб він побачив і підвів мене. Коли він підійшов я була залита кровю і не жива. Льоня закричав вибігли батюшка і матушка спасать. Це мині розказував Льоня тоді йому було год 10 може трохи більше що папа задержав кров я робив штучне дихання мама стояла молилась богу. Я одкрила очі Батюшка подякував богу що господь почув молитву і повернув жизь мені.  Ці ікони у 1933 році врятували життя У. Майсак В нас батюшка довго не жив комуністи закрили церкву в селі і батюшка виїхав у Чернігів з сім”єю. Один син старший оженився в селі осталась хвамилія Ревуцьких у селі но він з вийни не вернувся остались в селі діти і хвалилися. Начинався голод в 33 году вже вся моя рідня була пухла. Одного разу я вже була пухла ноги були полопані, з ран виходила якась рідина липка. Я пошла на кладбіще на материну могилу і все їй розказала. Мені стало так легко. Я все розказувала про батька про бабушку про Богдана і Богданочку дядю Колю і тьотю Галю. Мені було ловко і їсти не хотілось. На другий день я проснулась, сонце вже було височенько я все з мамкою балакаю та з бабою Варкою. Я все їм розказую. Раптом я почула підводу що їхала до ями і якісь гомон. Я подумала що хтось умер з багатої сім”ї і стала на ноги. Дядько чорний мене замітив зразу підійшов і забрав потіг за руку. Я просила, дядечкою звала щоб оставив мене коло матері. Мені буде легше вмирать я буду скрізь з матір”ю навсегда тут моя вся сім”я. Сім”я твоя вже тут, женщина буде тобі за матір, дядька, за батька. Дядько поїхав на обід. Женщина розказала що вона з села Красне що її чоловік пішов у Росію по хліб тоді ходило багато тільки верталось мало. Я розказала про себе. Тоді женщина сказала в нас нема время ми должни прощаться. Вона лиш обняла, поцілувала і просила бога щоб зберіг мені життя а мені сказала що мене господь оберігатиме все життя і щоб я як виросту розказала все людям і що Господь буде зі мною де б я не була. Я зайшла до материної могили попрощалась з мамою, з бабушкою а до батька не обозвалась. Я пошла канавою до свого гнізда на другій стороні в глинищі я залізла в глинище і заснула. Я не знаю скільки пройшло время як почула гавкання собак, я открила очі перед мною стояв здоровий собака і гавкав, я злякалась. Но чоловік, що держав собоку мене успокоїв. Що вони мене заберуть і одвезуть у приют там уже багато дітей. Оказалось що приют був через 4 двори від батьківської хати. Нас було 18 душ. Я кончила 7 класів потім 1 курс технікуму. На весні почалась війна. Чоловіки пішли воєвать жінки з старими чоловіками робили жнива, жінки в”язали складали в копи перевозили до комори. змолотить ціпами зерно здати у комору все це робилось даром, нехто некому не платив. Люди собирались іти пішком у Київ 105 км. Дмитренко М.К., Садовенко С.М.,
Кухарєва О.К., Босик З.О. СПОГАДИ МОГО БАТЬКА Мій батько, Біліченко Костянтин Михайлович (1919 р. н.) народився в селі Біловоди, що неподалік від древнього міста Ромни, Сумської області. Його дід був начальником залізничної станції, а батько машиністом потягу. Сім’я була заможною, але так склалося, що в буремні післяреволюційні роки мама мого тата рано залишилася вдовою з трьома дітьми. Мені й моїй сестрі батько часто розповідав про своє тяжке дитинство і про війну. Так склалася його доля, що відслуживши чотири роки у морфлоті і навіть не завітавши до рідної домівки, пішов захищати Батьківщину, позаяк розпочалася Велика Вітчизняна війна. Спочатку був механіком на крейсері „Молотов”, а коли корабель розбили, зостався сухопутним моряком на Малій землі. Пережив багнетову атаку, і один з небагатьох залишився живим, але після війни ще декілька років снилася по ночам йому ота атака. Все це сприймалося і мамою і нами – дітьми як належне, тому що тисячі таких чоловіків як він прийшли каліками з війни, проте вони були герої-переможці. Розповідаючи про війну, батько не був сумним, а навпаки – його очі блищали гордістю. А от скупу чоловічу сльозу на очах мого тата я ніколи не забуду. Це – коли він згадував голод 1932-1933 рр. Було йому тоді 14 років і він вступив до харківського технікуму, проте повернувся додому, щоб допомогти сім’ї врятуватися від голоду. З особливим жалем тато розповідав про свою маму, яка ледь рухаючись, ходила за 12 кілометрів до міста працювати і вже вночі приносила своїм дітям по шматочку хліба, а вони лежали на печі з роздутими від лободи і кропиви животами. Пам’ятаю епізод його розповіді, коли вони всією сім’єю рятували молодшу сестричку, мою тітку. Її організм не сприймав «похльобку» з бур’яну, і вони всі відривали від себе крихти хліба та ще щось їстівне, і таким чином вона вижила. Мама моя майже на 11 років молодша за тата і тому вона не пам’ятає того жаху. А мені запам’яталось як бабуся, мамина мама, коли мій тато і дідусь починали розповідати про голодомор і згадувати Сталіна, з благанням в очах просила їх мовчати і прикривала всі двері і вікна, щоб не дай Боже ніхто не почув. Ставши дорослою і аналізуючи всі ті події, про які мені розповідав мій тато, я з честю, гордістю і повагою схиляю голову перед моїм татом, моїми дідами, бабусями і тими земляками-українцями, які перенесли нелюдські страждання і знущання тоталітарної сталінської пори. Помер тато у 1986 році на 68 році життя після трьох операцій на шлунку. Далися в знаки і голод і контузія. Ст. науковий співробітник
Кухарєва О.К. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Банк методичних розробок | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
