Українська English
     

Бібліотека праць

Рукописи книжок

ВИБРАНІ МАТЕРІАЛИ
Всеукраїнської науково-практичної конференції

V КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ЧИТАННЯ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ПОДКОПАЄВА


Рось З.П.,
здобувач Прикарпатського Національного
університету ім. В.Стефаника

УКРАЇНСЬКИЙ ДЖАЗ ЯК КУЛЬТОРОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА


Сьогодні можна впевнено стверджувати, що джаз остаточно утвердився як самостійний вид музичного мистецтва. Якщо в минулому він просто розважав і апелював до нашого відчуття ритму, то зараз, відійшовши від естрадної та розважальної музики, він дедалі частіше апелює до нашої свідомості та інтелекту. Поступово розширюються не тільки стилістичні, але й жанрові кордони джазу. Його народження в Америці із самого початку грунтувалося на конгломераті фольклорів, націй – тому він має риси загальнолюдського мистецтва. Європейські музиканти відчувають, розуміють і виконують джаз, виходячи з традицій європейської культури. Як стверджує професор класу джазового фортепіано в консерваторіях Веймара і Мюнхена, відомий піаніст-виконавець Леонід Чижик, “сьогодні всі цивілізовані народи вийшли з віку національної самосвідомості і… світ прагне єдності. І джаз, як ніяке інше мистецтво, несе цю ідеоматику. Письмова культура не встигає за швидко змінюваним світом, а джаз – культура, яка виникає “усно”, миттєво” [1, с.22].

Щодо українського джазу, треба визнати, що він у своєму розвитку значно відстає від європейського. Причин багато і однією з основних є те, що в минулому, коли Західна Європа освоювала і розвивала цей вид мистецтва, в СРСР джаз був таврований як буржуазне занепадництво і багато років “замовчувався”, що внесло негативні корективи в його розвиток на даному просторі. Але як оптимістично висловлюється клавішник групи містера Кларка – Руслан Сирота, ”коли все це позаду, тут (в Україні) років через 10-15 будуть джазові музиканти світового значення. Таланти є, потрібні умови, отже, потрібний час” [2, с.11]. Друга причина, на думку директора фірми Comр Musiс Олега Волинського, полягає в тому, що відстає вся наша держава. Це в першу чергу проблема економічна, бо талановитих музикантів в Україні багато, яких знають не тільки в Україні, а і в Європі. Серед них етноджазового теп-гітариста Енвера Ізмайлова, чоловічу вокальну групу Man Sound та багатьох інших. На Заході відбувається велика кількість виступів маловідомих джазових музикантів, на концерти яких можуть собі дозволити і охоче з’являються як любителі, так і пересічні слухачі, і тому вони завжди проходять при аншлагах. А наша джазова концертна діяльність виглядає досить скромно. Це зумовлено рядом причин.

По-перше, в Україні не створено традицій “побутування” джазу, дуже мало осередків, де звучить джаз, тобто відсутнє відповідне “культурологічне поле”: джазові книжки, підручники і журналів, радіо- і телепростір тощо. Тому кращі наші музиканти шукають дорогу на Захід, де їх творчість має попит і публіка більш підготовлена та чекає їх виступів.

Правда, велику роботу щодо популяризації джазової музики в свій час проводив журнал “Нота”, а в останні роки – новостворений журнал “Джаз”, агентство “Театр джаза”, радіопередачі Діми Гальони та Олексія Когана, програми нових радіостанцій, мережа магазинів, що тримають асортимент джазової музики, концерти Міжнародного джазового абонементу, проведення фестивалів тощо, але це не знімає проблему необхідності пропаганди джазового мистецтва.

По-друге, відсутність національної джазової освіти, яка на Заході поставлена на досить високому рівні. В більшості європейських і американських навчальних закладах вчать музиці, в тому числі й джазу, а в кожному навчальному музичному закладі (консерваторіях, музичних академіях) існують джазові факультети. У них джаз – це галузь серйозної музики, академічна музична спеціальність. Наші музиканти, на жаль, поки що не мають стійких виконавських і педагогічних традицій тому, що в нас немає широко поставленої в цій галузі якісної освіти: відсутність джазових програм, методичних розробок, посібників, технічної бази, інструментарія тощо. Це зумовлює недостатній культурний рівень слухачів, непоінформованість і непідготовленість багатьох потенційних спонсорів, від яких зараз, за причин відсутності державних програм і проектів, залежить дуже багато.

В Україні починають поступово повертатися обличчям до вирішення цієї проблеми: успішно працює джазове відділення в Донецькій консерваторії, створений Вищий факультет джазу в київському музичному училищі ім. Р.Глієра, який очолює відомий джазовий музикант Юхим Марков, функціонують естрадні відділення в багатьох музичних училищах України, відкрита в Києві музикознавцем і джазовим критиком Петром Полтарєвим Школа джазового та естрадного мистецтва та інші. Але цього мало. “В Європі процес легалізації джазової освіти у вузах відбувся, як зазначає головний редактор журналу “Джаз” Ольга Кізлова, 20-25 років назад, а у нас – вакуум. …Перебороти рутину в консерваторіях поки що не вдається. … В наших консерваторіях як при совку джазу не вчать, очевидно, не підозрюючи, що зараз в світі це давно вже велетенське філармонійне дитя, яке виросло з ресторанних штанців” [3, с.15].

По-третє, відсутність налагодженої системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Постає питання: “Де?” Оскільки немає методичних осередків української школи джазу, перейняти кращий досвід джазової педагогіки можливо лише за кордоном. До таких методичних центрів перепідготовки кадрів можна віднести Ростовську ДМШ ім. Кіма Назаретова (Росія), або польську методичну базу, в якій джазова освіта поставлена на досить високому рівні. Поряд зі спеціальними факультетами в музичних закладах, у Польщі існує ціла мережа музичних студій, які серйозно займаються джазовою підготовкою творчої молоді.

По-четверте, на даному етапі реалізація нормальних джазових проектів, коли ними займаються госорганізації з “мізерним” фінансуванням, неможлива. Єдиний розрахунок – на меценатів. На жаль, до цього часу не прийнятий закон про меценатство, що відлякує український бізнес фінансувати такі проекти.

Єдине, що радує на теренах побутування джазової музики в Україні – так це джазові фестивалі, більшість з яких стали традиційними. В Києві це “Дніпрогастроль”, “Єдність”, дитячий “Атлант-М”; в Одесі – “Джаз-Карнавал”; в Криму – “Коктебель”; в Донецьку – “До#Дж” та Молодіжний джазовий фестиваль-конкурс; у Львові – “Джаз без…” та інші. Постійно проводяться джазові фестивалі у Вінниці, Івано-Франківську, Київські літні музичні вечори пам’яті В.Симоненка тощо. Джазові фестивалі, в яких часто беруть участь молоді виконавці, засвідчують, що їхній виконавський рівень поступово зростає. Особливо це стосується інструментального виконавства. Ці досягнення, як зазначає відомий джазовий педагог, піаніст Сергій Давидов (Харківська консерваторія), є результатом цілої низки чинників, а саме: відкривається більш широкий інформаційний простір, налагоджуються контакти, спілкування, що робить можливим доступ до сучасного західного джазу як в записах, так і в живому виконанні; став доступним інтернет; починається робота щодо організації загальної академічної підготовки учнів джазових відділень ДМШ та училищ, що закладає міцну основу майбутнього джазового виконавства тощо.

Але, на жаль, по причині недостатнього фінансування більшість цих фестивалів не виходить за рамки України і вони не стають міжнародними. Український джаз “закритий” для зарубіжжя і про нього за кордоном майже не знають. Тому ця проблема виходить за межі вузько музичної і стає проблемою культорологічною, яка зачіпає національні пріоритети. Тому вирішення цих проблем необхідно поставити на науковий рівень, тобто розвивати джазову науку, яка повинна займатися осмисленням всіх процесів, що стосуються проблем розвитку джазового мистецтва, ґрунтовним аналізом і конструктивною критикою. В Україні вже з’явилися перші “наукові ластівки” – захищено дві кандидатські дисертації – В.Олендарьовим та В.Романко, які присвячені розвитку української джазової культури, що свідчить про появу зацікавленості науковців даною проблематикою.

Все перераховане належить до поняття “мистецької школи”, в даному випадку – джазової школи. Але, як зауважує В’ячеслав Полянський, говорити про це передчасно [4, с.17].

Отже, за свою історію джаз пройшов велетенський шлях свого розвитку, кардинально змінивши середовище свого побутування; з ресторанно-розважального мистецтва він переходить у пристойні заклади і джаз-клуби, в концертні й фестивальні зали, навіть на академічні філармонійні майданчики. Він перетворився в складну сучасну музику, став елітарним інтелектуальним мистецтвом. Український джаз, який впевнено завойовує публіку, концертні зали і площадки, поступово стає “обличчям” нашої музичної культури, що вимагає до себе відповідної уваги як з боку офіційних закладів, так і музичної громадськості.

Література:


  1. Кизлова О. Пианист Леонид Чижик о джазе и не только. – “Джаз”.- 2006. – №1.- С. 19-22.
  2. Кизлова О. Стенли Кларк: ”В джазе происходит процесс глобализации”. –“Джаз”.- 2006. – № 6, С. 10-11.
  3. Кизлова О. Как живется джазу на Украине. – “Джаз”.- 2006. - № 1. - С. 13–16.
  4. Полянський В. Неужели? Наконец-то! – К., 2006. – “Джаз”.- 2006.- №1, С.17–18.
  5. Конен В. Рождение джаза. – М., 1990. – 320 с.
  6. Фейертаг В. Диалог со свингом. – Санкт-Петербург, 2006. – 318 с.



Назад Назад Догори Догори На першу сторінку На першу сторінку

СЕРВІСИ САЙТУ: слухати, відео, RSS, контакти, блоги
© Український центр культурних досліджень,
1994-2014 рр.


Адміністрація УЦКД може не поділяти точку зору авторів публікацій.
Усю відповідальність за зміст та достовірність інформації матеріалу
несе його автор. Адміністрація УЦКД залишає за собою право редагувати
надані тексти. Усі права застережені. Відтворення, передрук матеріалів
можливо лише за письмовим дозволом адміністрації УЦКД.

Режим роботи:

початок робочого дня: 9:00;

обідня перерва: 13:00 — 13:45;

закінчення робочого дня: 18:00

* По п'ятницях та передсвяткових днях
закінчення робочого дня: 16:45

Прийом громадян з особистих питань директором:
кожна перша та третя середа місяця, починаючи з 16:00

Інформація про УЦКД

Наукові розробки

Бібліотека праць

Методичні розробоки

АІС ''Народна творчість''

Наш банер

Посилання

Контакти

Нематеріальна культурна спадщина України

Положення про Всеукраїнський відкритий
конкурс читців імені Тараса Шевченка

Архів новин

Блоги науковців УЦКД

Обласні центри народної творчості

Голодомор 1932-1933 рр.

Народне мистецтво карпатського регіону України

Народні майстри України

Міжнародні та Всеукраїнські культурно-
мистецькі заходи регіонів України

Народні аматорські мистецькі колективи

Фольклорні колективи України




Каталог україномовних сайтів

Офіційне інтернет представництво Президента України Урядовий портал Верховна Рада України Міністерство культури України (офіційний веб – сайт)