|
|
Вступ
Основною метою цього дослідження є порівняльний аналіз теоретичних концепцій етнічних, національних, мовно-культурних меншин, меншинних культур, культурного різноманіття, що існують у європейських країнах та в Україні; їх впливу на формування практичних підходів до етнополітики та культурної політики, зокрема – підтримки культур нацменшин та культурного різноманіття; на національне законодавство, на процеси націє- та державотворення в Україні.
Загальновизнаним підходом до опису етнокультурної (національної) ситуації в тій чи іншій національній державі є використання дихотомії більшість/меншини, тобто уявлення про суспільство як про таке, що складається із основної (панівної, домінантної) нації та певної кількості менших за чисельністю груп (меншин). Меншини зазвичай мають відмінне етнічне походження, більш-менш відмінні мовно-культурні характеристики і представляються як групи, дискриміновані панівною більшістю.
В Україні такий підхід теж поширений, хоча й має свою специфіку, про що - далі. Одначе коли йдеться про практичну етнополітику, в Україні нерідко звертаються не так до сучасних концепцій та підходів, накопичених у світовій науці, як до старих радянських рецептів «ленінської національної політики», зокрема - у правових та інституційних рішеннях. Дискусії з приводу етнокультурного різноманіття в Україні в основному зосереджуються на питаннях становища росіян і російськомовних українців - з політичних причин, а також з огляду на значну чисельність, культурну й соціальну вагу згаданих груп. Тим часом поза увагою часто залишаються не менш пекучі проблеми інших етнічних груп - наприклад, кримських татар або так званих «нових меншин» (наприклад, іммігрантів з країн Азії).
| |
|