|
|
 |
Нематеріальна культурна спадщина України. Співпраця з ЮНЕСКО |
 |
Положення про Всеукраїнський відкритий конкурс читців імені Тараса Шевченка |
|
|
|||||||||
 |
Народні аматорські мистецькі колективи | |
«Міжнародні та Всеукраїнські культурно-мистецькі заходи регіонів України» |
|
Народне мистецтво карпатського регіону України | |
Фольклорні колективи України |
|
1.7. Законодавство про фінансування та оподаткування закладів культуриВелике значення для регулювання фінансування державних та комунальних закладів культури і мистецтва має Бюджетний Кодекс, прийнятий 2001 року.Кілька його статей окреслюють правові рамки бюджетного фінансування культури й мистецтва: «Стаття 87. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України. 5) До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на: … 10) культуру і мистецтво: а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв`язки, державні культурно-освітні заходи); б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних; г) державні програми розвитку кінематографії; г) державну архівну справу; 11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств…» Як видно з тексту статті 87, видатки, передбачені пунктом 10а), стосуються бюджетних закладів культури, а також державних (або ж централізованих) культурно-освітніх заходів. Натомість пункт 10б) стосується закладів мистецтва (які є, як правило, госпрозрахунковими підприємствами) та мистецьких заходів, але лише тих, що потраплять до переліку, затвердженого КМ України. Якоїсь різниці в характері фінансування бюджетних та госпрозрахункових закладів у статті 87 не прослідковується, хоча в реальності вона значна. В обох випадках ідеться нібито про фінансування бюджетних програм (тобто про кошти, спрямовані на досягнення конкретних цілей), але вслід за тим ідуть переліки закладів (тобто фінансування фактично йтиме на утримання згаданих закладів, що суперечить «програмному принципу»). Ця змістовна суперечність, а також фактичне збереження попередньої практики кошторисного фінансування закладів культури і мистецтва, робить «програмний принцип» формування бюджетів у випадку видатків на культуру і мистецтво, по суті, фікцією. Наступні статті (88-90) Бюджетного кодексу в аналогічний спосіб описують формування регіональних та місцевих бюджетів в частині культурно-мистецьких видатків: «Стаття 89. Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів … 5) культуру і мистецтво: а) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей) б) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки …». У цій статті так само не згадано про культурно-мистецькі заходи. [Коментар: Сільські, селищні та міські (міст районного значення) палаци культури, клуби та бібліотеки фінансуються з районних бюджетів […] з 1 січня 2006 року згідно з Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України” від 13 січня 2005 р. № 2350- IV. Внесення цієї зміни обумовлено неспроможністю більшості сільських і селищних бюджетів фінвансувати заклади культури. Водночас депутати селищної ради Гурзуфа (АР Крим) в листі до центральних органів влади заперечували проти такого нововведення]. «Стаття 90. Видатки, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів …5) культуру і мистецтво: а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки); б) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади і заходи у галузі мистецтва); в) інші державні культурно-мистецькі програми…». Як бачимо, у статтях 88-90 зберігається та сама суперечність – між задекларованим «програмним принципом» формування бюджету та фактичним збереженням механізмів фінансування культури, орієнтованих на утримання закладів. На наш погляд, така суперечність неминуче зберігатиметься, доки не буде визнано, що «програмний принцип» формування бюджетних видатків неефективний і недоцільний, коли йдеться про такі заклади культури, як музеї і заповідники, бібліотеки, архіви. Для них доцільно застосовувати нормативний принцип фінансування, передбачений, зокрема, Законом України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії». Згідно з цим Законом, застосування державних нормативів надання соціальних (зокрема, культурних) послуг є юридичною підставою для збереження та бюджетного фінансування мережі державних і комунальних закладів культури і мистецтв: «Стаття 13. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури …до державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються: перелік та обсяг послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури». Принципи нормативного фінансування соціальної (зокрема, культурної) сфери окреслюються у статті 21. «Стаття 21. Нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обраховуються такі види нормативів витрат (фінансування): нормативи фінансування поточних витрат на одного мешканця, а для окремих видів соціальних послуг – на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування; нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров`я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлового та побутового обслуговування; нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров`я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного … обслуговування». Однак у реальності передбаченими цим Законом нормативами здебільшого не керуються ані при формування мережі закладів культури, ані при їхньому фінансуванні. Хоча загалом положення «Основ законодавства про культуру», де йшлося про пільгове оподаткування закладів культури, так і не знайшло задовільного втілення в податковому законодавстві України, все ж деякі види культурної діяльності (зокрема, книговидавнича справа, про яку йшлось вище) одержали податкові пільги. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (№168/ 97-ВР від 3 квітня 1997 р. зі змінами) звільняються від оподаткування операції: - з продажу книжок, навчальних посібників, учнівських зошитів вітчизняного виробництва; - надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліценцію) на надання таких послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв; надання послуг архівними установами України; - надання бібліотеками, що є у державній та комунальній власності, платних послуг фізичним та юридичним особам. Певні пільги для організацій культурно-мистецької сфери передбачені Законом України «Про плату за землю». Відповідно до статті 12 цього Закону від земельного податку звільняються: «1) заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки.., регіональні ландшафтні парки.., парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва; …4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти… 5) зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю». Однак застосування зазначених пільг на практиці великою мірою залежить від підзаконних відомчих актів Державної податкової адміністрації України, які не завжди бувають сприятливими для культурно-мистецької сфери. Прийняття в 2003 р. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та скасування Декрету Кабінету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян” суттєво змінило режим оподаткування. Замість прогресивної шкали оподаткування статтею 7 запроваджена єдина ставка податку – 15% (з 1 січня 2004 р. до 31 грудня 2006 р. – 13%). Для митців, що мають здебільшого нерівномірно розподілені впродовж року доходи, такий режим оподаткування сприятливий. Відпала необхідність обов`язкового звітування перед податковою службою за доходи, отримані не за основним місцем роботи від резидентів України – податкових агентів (якщо це не підприємницькі доходи). Щоправда за виграші та призи (крім виграшу у державну лотерею) треба платити за подвійною ставкою. Оподатковуються, за різними ставками, залежно від ступеня споріднення, доходи від отримання у спадщину (або дар) нерухомості, а також доходи від її продажу, що є новим для податкового законодавства України. Статтею 5 Закону унормовуються права платника податку на податковий кредит, а статтею 6 – на податкові соціальні пільги. В цілому, Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” більшою мірою відповідає сучасній ситуації в Україні та міжнародним нормам, ніж Декрет, прийнятий на початку 1990-х років. |
|
Інформація про УЦКД | Наукові розробки | Бібліотека праць | Методичні розробоки | АІС ''Народна творчість'' Наш банер | Мапа сайту | Посилання | Контакти | Архів новин | Блоги науковців УЦКД Обласні центри народної творчості | Голодомор 1932-1933 рр. |
||||||
|
||||||
